середа, 29 травня 2013 р.

Українська - справжня руська мова, якою говорило населення Русі

 Бомба місцевого розливу!
Навіть вагомі аргументи не в силі розтопити холодний лід імперського мислення наших опонентів, а особлово в дискусіях про вік української мови та її витоки, але думаю такі досвідчені люди, як лінгвісти справляться з цим краще, тим більше, коли ці спеціалісти, так сказать - "мєсние", для наших опонентів - російські, виявляється й не треба їм далеко ходити, щоб зрозуміти всю давність української - справжньої руської мови та відмінність її від церковнослов"янського - великоруського - російського язика.

Читайте ще:

Ігор Степанович Улуханов  Російський лінгвіст, доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історичної лексикографії та історичної граматики Інституту російської мови ім. В.Виноградова РАН, фахівець з історії російської літературної мови, словотвору, морфології, лексикології та граматики сучасної російської мови.
Закінчив філологічний факультет МДУ ім. М.В.Ломоносова.
З 1958 р. працює в Інституті російської мови АН СРСР (РАН). У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Слов'янізми в російській мові (Дієслова з неповноголосними приставками)» (науковий керівник - ак. В. В. Виноградов), в 1975 р. - докторську дисертацію на тему «Словотвірна семантика в російській мові і принципи її
опису ». Один з авторів розділу «Словотвір» «Російської граматики» (1980), брав участь у створенні «Словника словотворчих морфем російської мови», «Словника давньоруської мови (XI-XIV ст.)». Член Комісії з словотворення при Міжнародному комітеті славістів. З 1994 по 2008 - голова цієї Комісії.

"В роботі "Разговорная речь Древней Руси" ("Русская речь", № 5, 1972): круг славянизмов, регулярно повторявшихся в живой речи народа Московии, расширялся очень медленно. Записи живой устной речи, произведенные иностранцами в Московии в XVI - XVII веках, включают только некоторые славянизмы на фоне основной массы местной финской и тюркской лексики.
В "Парижском словаре московитов" (1586) среди ВСЕГО СЛОВАРЯ народа московитов находим, как пишет И. С. Улуханов, лишь слова "владыка" и "злат". В дневнике-словаре англичанина Ричарда Джемса (1618 - 1619) их уже больше - целых 16 слов ("благо", "блажить", "бранить", "воскресенье", "воскреснуть", "враг", "время", "ладья", "немощь", "пещера", "помощь", "праздникъ", "прапоръ", "разробление", "сладкий", "храмъ"). В книге "Грамматика языка московитов" немецкого ученого и путешественника В. Лудольфа (1696) - их уже 41 (причем, некоторые с огромным финским "оканьем" в приставках - типа "розсуждать"). Остальная устная лексика московитов в этих разговорниках - финская и тюркская.
У лингвистов той эпохи не было никаких оснований относить язык московитов к "славянским языкам", так как самих славянизмов в устной речи не было (а именно устная речь народа является тут критерием). А потому и разговорный язык Московии не считался ни славянским, ни даже околорусским: крестьяне Московии говорили на своих финских говорах. Характерный пример: русского языка не знал и мордвин Иван Сусанин Костромского уезда, а его родня, подавая челобитную царице, платила толмачу за перевод с финского костромского на российский "государев" язык. Забавно, что сегодня абсолютно мордовская Кострома считается в России "эталоном" "русскости" и "славянства" (даже рок-группа есть такая, поющая мордовские песни Костромы на русском языке, выдавая их за якобы "славянские"), хотя еще два столетия назад никто в Костроме по-славянски не говорил. И тот факт, что Московская церковь вещала на болгарском языке (на котором писались и государственные бумаги Московии), - ничего не значил, так как вся Европа тогда в церквях говорила на латыни и вела делопроизводство на латинском языке, и это никак не было связано с тем, что за народы тут проживают."[1]
Джерело

Далі подаємо скани з праці вченого в якій він дає зрозумілі визначення руській та російській мовам:











Цю книгу всю можна цитувати з першого до останнього листка, але для тих, кого зацікавило читайте книгу тут

«Таким образом, с точки зрения своего доисторического прошлого, малорусский язык должен быть признан наречием русского языка, если под термином «русский язык» разуметь всю совокупность говоров, употребляемых русскими (восточными славянами – В.Г.), в том числе и
малорусами. Но с точки зрения своего исторического засвидетельствованного прошлого, а также своего настоящего положения малорусский язык должен быть рассматриваем как нечто отдельное от других русских (восточнославянских – В.Г.) языков»

(А.А. Шахматов)
Російський адвокат української мови - Олексій Шахматов

Тезис «фрикативное «г» как признак низкой культуры» более чем спорен. «Хэкальщики» научили московитян креститься тремя пальцами, ввели в Московии арабские цифры («Арифметика» Магницкого) и научили нумеровать страницы с двух сторон, основали театр, заложили основы новой литературы (Феофан Прокопович), внедрили тонический размер в стихосложении, светскую живопись (Левицкий, Боровиковский) и т.п.

(Васи́ль Йо́сипович Ключе́вський)
Російські лінгвісти про українську мову

P.S [1]. Вище подані цитати вченого містяться в праці:  "Разговорная речь Древней Руси" ("Русская речь", № 5, 1972) до поки не вдалося знайти скани з оригіналу видання, тому автор блогу не дає гарантій на достовірність текту, але коли знайдемо обов"язково викладемо!

понеділок, 20 травня 2013 р.

Акти Малоросії, а держава все таки - Україна 1657 р.

*Малоросія чи Україна.Яка назва з явилася на історичних мапах першою?

Те, що Україна мала ознаки державності в часи Хмельницького сумнівів не викликає, а от чи є докази того, що Україна була назвою даної держави, а не просто території, чи областi, як стверджують українофоби? Тобто, чи була це назва окремої території, як наприклад Сибіру, чи назва кiлькох територій, тобто країни, або держави?

Одна з перших згадок про Україну у сучасному сенсі слова-1657 рiк. Окольничий Федор Ртiщев i д"яки Алмаз Iванов i Ефiм Юрьев говорять послам гетьмана про Україну, як країну, яка складаеться з Малоi Русi, Подiлля i Волинi,а не лише про якусь область (Акты ЮЗР, т. 11, с. 750)

Р.S

Як це читати - чому скрiзь коми? Перед "Україною" є слова "в той всей", яких немає перед iншими хоронiмами."Україна" згадуеться першою, тобто усе, що згадуеться пiсля неї-уточнююче перерахування. Якщо припустити, що Україна не була нi Малою Руссю, нi Поділлям, нi Волинню, то для неї на картi просто не лишається мiсця.




середа, 15 травня 2013 р.

Україна в очах інформаторів Наполеона, невеличкий екскурс по книжкам

Кожного разу проводячи диспут про походження українців наші опонети підкидають нам масу міфів таких, як: австроугорське коріння української державності, свтореної з метою розколу руского міра, або як витвір більшовиків, шляхом примусової українізації ісконнорускіх человеков.
На ці міфи ми вже дали відповіді.
Ще одним міфом є твердження, що козаки завжди ототожнювали себе з росіянами і ніколи - з українцями, є що їхньою метою було собіратєльство зємєль рускіх.

Як було насправді? Давайте подивимося, що думали про козаків французи в кінці XVIII на початку XIX століття.

За основу нашого дослідження ми взяли книгу "Наполеон і Україна". 

Ця книга є пятою частиною праці „Франція й Україна”, що має подати огляд франко-україн-
ських взаємин у ході віків. Деякі уривки з цієї частини друкувалися свого часу у (французьких періодичних виданнях („Revue des Etudes Napoléoniennes“, „Le Temps“, „Le Monde Slave“), але остаточним нашим висновком сьогодні є оця книга, що з неї сподіваємося незабаром пустити у світ і французь к е видання...
(Від автора)


Історія козаків та України від інформатора Наполеона

Лезюр (Lesur) Шарль-Луї 
(24. 08.1770—1849) — франц. письменник, публіцист, історик. Н. в м. Гіз (Франція). З початком Французької революції кінця 18 століття переїхав у Париж, став там відомим як автор популярних поетичних творів і театральних п’єс. У роки Директорії був співробітником МЗС Франції, редагував час. «Argus», створений франц. урядом для протидії англ. впливам у континентальній Європі. У статтях, що публікувалися тут, йшлося також про «узурпацію в Європі» з боку Російської імперії, яка «знищила силу Швеції, зруйнувала Польщу, скасувала свободу козаків в Україні». 1807, за дорученням франц. імп. Наполеона І Бонапарта, Л. підготував для урядовців історико-інформаційний трактат «Про політику та розбудову російського панування» (вийшов друком у Парижі). В ньому увага знову приверталася до міжнар. амбіцій рос. імператорів, які «переступили Дністер, Борисфен [Дніпро], Дунай і навіть широкий бар’єр Чорного моря», знищили Річ Посполиту — кордон «між Росією і “цивілізованою Європою”». 1810 він анонімно надрукував у Парижі книгу «Історична картина політики римської курії від початку її могутності до наших днів», в якій обґрунтовував здійснене франц. імп. Наполеоном I Бонапартом позбавлення папства світської влади. 1812, під час походу «Великої армії» проти Росії (див. Війна 1812), перевидав у розширеній версії трактат «Про політику...», включивши до нього відредагований
особисто Наполеоном I Бонапартом псевдодокумент «Заповіт Петра Великого», що був складений наприкінці 18 ст. польс. емігрантом М.Сокольницьким й поширювався відтоді в істор. літературі.
1814 у Парижі видрукував у повному обсязі (1813 побачило світ пробне видання) 2-томну «Історію козаків, якій передує вступ або погляд на народи, що мешкали в країні козаків до навали татарів». За повнотою документації ця праця перевершила все, що публікувалося раніше на Зх. про Україну. В ній докладно охарактеризовано систему військ. організації та тактику битв козаків, їхню боротьбу проти польс. панування, висвітлено становлення, зміцнення й руйнування Запорозької Січі (останню Л. вважав «унікальним об’єднанням у давній і новій історії»). Разом з тим Л. цілком відмовився від посилань на рос. історіографію, мотивуючи це тим, що її представники «не погоджуються визнавати козаків нацією й змальовують їхні подвиги часом у надто непривабливому світлі». Провідними постатями визвол. змагань укр. народу він вважав Б.Хмельницького (його правління, на думку Л., становило «видатну добу») та І.Мазепу (за те, що той уклав союз із Швецією), а перехід України «під покровительство Росії» трактував як повернення до «нового рабства».
Продовженням істор. студій Л. став заснований ним 1828 «Історичний та політичний щорічник».

* * *

...Поза проектом утворення Наполєоніди найяскравішим доказом зацікавлення Наполеона Україною, напередодні рішучого двобою з Росією залишиться праця Лєсюра. Книга ця була досі розмірно мало відома у Франції та на Україні і як завжди буває в таких випадках чимало Dichtung
.звязано з цим твором. Аналіза книги Лєсюра, розшуки в архіві французького міністерства закордонних справ і в особистій бібліотеці Лєсюра (у місті Ґіз) — все це дає змогу, коли не остаточно, то в значній мірі освітлити епізод Лєсюра в історії українських плянів Наполеона.

На початку 1811. р. Лєсюр, за тих часів зовсім офіційний публіцист, дістав наказ Наполеона зложити докладну працю про козаків. Ці0 цей наказ вийшов від самого Наполеона, на маємо сьогодні три документальні докази, які тут і подаємо. В архіві міністерства закордонних справ переховується уривок рукопису КНИГИ Лєсюра із приміткою: „Це є частина праці, яку з наказу імператора зложив п. Лєсюр, публіцист міністерства закордонних справ”. У передмові до другого видання своєї праці Лєсюр пише: „Я вважаю своїм обо І вязком ствердити, що цю працю мені замовив останній уряд”, тобто Наполеон. Нарешті в некрольозі, що появився в 1849 році в урядовому „Моніторі” читаємо: „Імператор прохав Лєсюра написати історію козаків”.
Міська бібліотека в Ґ із переховує в себе решту книгозбірні Лєсюра та його паперів. Находиться
там і примірник „Козаків” з примітками на марґінесах Лєсюра, частина його щоденника, деякі папери про грошеві розрахунки Лєсюра, кілька листів Талєйрана, Готеріва, Бассано та інших наполеонівських достойників. Переглядаючи всі ці папери, видко, що сам Наполеон цікавився ходами праці Лєсюра та ймовірно навіть читав деякі уривки в рукописі або в коректі. Цікаво, що в одному листі до Лєсюра знаний уже нам Готерів звертає увагу офіційного публіциста на уривок із праці кембріджського професора Клерка, яку, як ми вже згадували, сам Готерів
переклав на французьку мову. Ось цей уривок, яким Готерів радив Лєсюрові покористуватися:
„Хати на Україні чисті й білі, як в Уельсі — мандрівникові здається, що він перенісся до Голяндії або до Норвегії. Нарід на Україні нагадує верховинців із Шотляндії... Після повстання Мазепи ро сійський уряд не переставав нищити привілеїв України”. Взагалі можна ствердити словами Фредеріка Массона, що книга Лєсюра є „рефлексом думки імператора”. Почав Лєсюр писати свою працю, мабуть при кінці 1811 року, гадаємо в листопаді. В щоденнику Лєсюра знаходимо таку фразу про „Історію к о за ків” : „Відома праця, якою вельми цікавляться” (12. березня 1812. p.). Наполеон був уже за Вислою, але Лєсюр ще не закінчив своєї праці і в листі до міністра закордонних справ Бассано виправдується: „Я бажаю основно освітлити всі питання про козаків, що е нині такі актуальні. Тільки знаючи їх минуле, можна зрозуміти їх сучасні змагання”. Коректу книги Лєсюра привезли Наполеоновівже в Росії, саме напередодні Бородінської битви, що вирішила долю Москви. Відомо, що той самий куріер привіз із Парижа портрет „Римського Короля”, сина Наполеона. Напередодні Бородіна носили по бівуаках (!) „Великої Армії” портрет Римського Короля — сцена, яку так чудово змалював Толстой у „Війні і мирі”. Так назавжди память про книгу Лєсюра буде звязана з тим, хто за дитячих років був „Римським Королем”, а помер „полковником австрійської служби, Райхштадським герцогом...”
Як бачимо, для Наполеона вспіли виготовити лише коректу книги. У Національній Друкарні, колишній „Цісарській Друкарні” є записка, що 1000 примірників коректи праці п. Лєсюра передано до штабу Дієвої армії. Вся ця справа була оточена деякою таємничістю і окрім кількох людей ніхто про неї нічого не знав. Нині важко знайти примірник тієї коректи, яка майже вся загинула підчас катастрофи „Великої Армії”. На щастя сам Лєсюр подарував сучасній „Національній Бібліотеці” один примірник своєї коректи з власноручним автографом.

„Історія Козаків” Лєсюра — книга сумлінна і, як на ті часи, навіть наукова. Автор використав
майже всю, яка була до нього в європейських мовах, літературу про Україну. В його книгозбірні була значна кількість цих використаних праць, але більшости їх тепер уже нема у книгозбірні Лєсюра. Лєсюр між іншими шукав перекладача для російської мови праці Ґолікова про царя Петра; невідомо лише, чи він його знайшов. Пуфендорф, Дегюінес, Бюшінґ, Лєклєрк, Пей-
сонель, Мальт-Брюн, Геродот, Тукідид, Босюе, Діодор із Сицилії, Овідій, Пліній, Страбон, Тацит, Шерер, Мілєр, Кромер, Длуґош, Боплян, Шеваліе, Манштайн, Рулієр, Пасторій, Нордберґ, Адлєр- фельд... — ось головні джерела, на які покликається Лєсюр. Під оглядом документації праця Лєсюра залишає за собою всі французькі твори XVIII. в., що займалися Україною. Можна лише жаліти, що Лєсюр не використав архіву міністерства закордонних справ, де був у себе дома, але це сталося певно з огляду на поспіх у праці. Що він мав на увазі покористуватися цим архівом — це видко хоч би з того, що в паперах Лєсюра ми знайшли кілька записок із реляцій французьких послів на сході Европи, які нераз згадують про Україну. Очевидно, що праця Лєсюра повна симпатій до України та до її національних змагань.
„Українці — пише Лєсюр — більш великодушні, більші отверті, більш ввічливі, більш гостинні і мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони — українці — уявляють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі”, тобто над росіянами...









 
"sont petites, mais plus propres que celles des Russes"
(невеликі, але чистіші, ніж російські)
"A la vue de leurs chambres regulierement lavees"
(Свої приміщення ретельно чистять )




Masson, Charles-François-Philibert (1761-1807) Шарль Масон (1762— 1807) французький протестант, жив у Росії від 1786 р., де вчителював і був особистим секретарем майбутнього Олександра І У 1796 р. цар Павло вислав Масона з Росії і книга його була там довго заборонена. У праці Масона Наполеон прочитав цілу главу
під назвою „Козаки”, а саме: „Войовнича козацька нація незабаром зникне з землі, подібно іншим націям, на яких ляг російський скиптр, хіба, що щаслива революція визволить Козаків від ярма, що їх гнітить і нищить”. Масон підкреслює відмінність українців від росіян („нічого спільного з росіянами”), їх відвагу й те, що вони не звикли до кріпацтва. „...3 Україною Росія перестала рахуватись, коли .побачила, що це може зробити безкарно...” „...Козацька держава (L’ Etat des Cosaques) була- щаслива, як порівняти її цілковиту незалежність з цілковитою неволею росіян, що сьогодні господарюють на Україні...”. Останнім справжнім гетьманом Масон уважає Мазепу, якого задуми докладно описує. Знищення української автономії' „завдало остаточний удар незалежности козаківг які від нині були зрівняні з російськими невольниками. Коли лиш один раз деспотизм почав топ- тати права народів, від тоді він уже не міг зупинитися. Найменша павза параліжує його, треба, що5 він ішов вперед, доки не впаде в безодню, яку сак собі приготовив, або не розібється об перепони, що їх сам спричинив. Гніт народжує незадоволення, яке раніше чи пізніше переходить у спротив,:. а потім у повстання. Козацька нація, саме тепер перебуває в такій кризі...”







"Нічого спільного з росіянами"-  "rien de commun
avec les Russes".



Джерело: Googl books

Мапа морського сполучення між Францією (Марсейль) і Україною (Одеса), зложена географом міністерства закорд. справ Barbie de Bocage у 1804 p. (Bibliothèque Nationale)

Мій Дорогий Друже,
Ви прохали в мене кілька рядків передмови для Вашої книжки. Я дуже щасливий, що маю нагоду скласти Вам побажання за Ваше гарне зусилля, щоб привернути історичні права українській нації. Коли після провалу Росії та единонеділимого царату імя України знову віджило в історії, Ви один із перших у Франції проголосили, що Україна не е чистою вигадкою німецької науки або німецької амбіції до гегемонії і я з радістю віддав у цій справі для ваших послуг „Журнал Наполеонівських Студій” (1922).
Завдяки Вам ми будемо краще памятати, що Україна — давня й велика нація, яка з покоління
в покоління зберігала свої традиції та права. Завдяки Вам ми віднайшли політику нашої старої монархії і ми краще зрозуміли Мазепу. Але головно, дорогий мій друже, дозвольте привітати Вас і подякувати за те, що Ви допомогли нам зрозуміти й передати це зрозуміння іншим — справжню постать Наполеона. Дехто, особливо німці, принаймні прусаки, бажали зробити з нього тирана, деспота.

Vous savez bien, vous, qu’il fut un libérateur; — il a appelé l’Italie à l’indépendance, il a ressuciité
un moment la Pologne. On retrouve 'son nom dans Ja renaissance de la Yougo-Slavie à côté de celui
de Kara Georges, et de la Grèce à côté de Rhigas. Vous nous avez rendu un grand service scientifique
et politique, en rappelant qu’il a réveillé aussi la conscience nationale de l’Ukraine. L’Ukraine vit чt vivra. Nous autres Français, fils de la Grande Révolution, nous saluons votre Ukraine libre.
Nous sommes jassurés qu ’elle g ardera à no tre France les sentiments d’amitié q u ’elle affirme depuis des siècles.

(історик наполеонівської доби) Edouard Driault.


субота, 11 травня 2013 р.

Нюрнберг про Бандеру все-таки писав!

Ще один міф, яким часто люблять ласувати політики проросійського спрямування: на Нюрнбергзькому процесі рух Бандери був названий, як злочинний та ним же засуджений.
Героїзації не підлягають!

Але давайте звернемося до більш надійного джерела - до самого трибуналу.






Перед вами документ 014-USSR - секретный циркуляр по айнзацгрупі С-5, датований 25 листопада 1941 року. У ньому констатувалося як достовірно встановлений факт, що "рух Бандери" (ОУН (б)) готує антинімецьке повстання на окупованих територіях з метою створення незалежної української держави. У зв'язку з цим Айнзацгрупі наказувалося всіх виявлених бандерівців після ретельного допиту розстрілювати, а протоколи допитів негайно відправляти командуванню.

А ось ще один документ:
Звіт СД про події в Україні, датований 23 жовтня 1942 року. Німці стоять на підступах до Сталінграда, нацистські прапори майорять над обома вершинами Ельбрусу, а до Головного управління імперської безпеки надходить секретна доповідь: "Організація Бандери зайняла явно ворожу позицію по відношенню до Німеччини і вживає всіх заходів, аж до збройної боротьби, до відновлення незалежності України ».


Робимо висновки: Про визнання руху Бандери, як злочинного, тим більше на Нюрнбергзькому процесі не може йти мови, адже фактом залишається те, що ОУН протистояла німцям в другій світовій війні.


субота, 4 травня 2013 р.

Справа львівських професорів, УПА чи все-таки німці?

 Розкриваючи тему повстанської армії в ракурсі міфів та пропаганди бачиш золоте дно публікацій, які можна писати і писати спростовуючи весь тягар брехні про ОУН УПА.
Одним з таких міфів є історія з вбивством 45 львівських професорів за національною ознакою-поляк. Нібито саме керівництво УПА і зокрема батальйону "Нахтігаль" були ініціаторами та виконавцями злочину, а не німецьке командування. Давайте розберемо це питання, розжуємо-так сказати і розтавимо всі крапки над "і".

Убивство львівских професорів — масові вбивства представників польської інтелігенції Львова (близько 45 польських учених і викладачів, переважно Львівського університету, членів їхніх сімей та гостей), що їх скоїли в липні 1941 року у Львові німецькі окупаційні війська.

Пам"ятник вбитим професорам у Вроцлаві

пʼятниця, 3 травня 2013 р.

Ізраїль не довів вину Шухевича у вбивстві євреїв

Меморіальний комплекс катастрофи і героїзму єврейського народу в Єрусалимі "Яд Вашем"  більше 50 років збирає імена жертв, документи та свідчення, пов"язані з Шоа, проводить наукові досліди, займається науково виховною роботою.
Стверджує, що має докази причасності Романа Шухевича-командуючого Української повстанської армії до вбивств євреїв у Львові 1941 року.
Меморіальний комплекс катастрофи і героїзму єврейського народу в Єрусалимі "Яд Вашем"

четвер, 2 травня 2013 р.

УПА в боротьбі проти гітлерівської Німеччини. Очима російського дослідника. Частина перша


Останнім часом російські "контрпропагандисти" почали поширювати чутки про те що у збройній боротьбі УПА для конфліктів з німцями місця не було. Пропонуємо ознайомитися з поглядом на проблему російського вченого історика:
Автор праці  "Деятельность вооружённых националистических формирований на территории западных областей УССР :1943-1949"  Гогун Александр Сергеевич



ЗАКЛЮЧЕНИЕ


Важнейший итог нашего исследования заключается в следующем. Мы должны признать фактическое существование в период с марта 1943 г. до конца 1949 г. вооружённых формирований Украинской повстанческой армии как наиболее сильной и массовой структуры националистического сопротивления в СССР 1940-х годов. Через ряды УПА за время её существования прошло около 100 тысяч человек. Это в целом больше, чем за тот же период в трёх партизанских антисоветских движениях в странах Прибалтики, вместе взятых. УПА продолжала борьбу против советской власти в больших масштабах и более длительный период, чем аналогичные повстанческие структуры в Польше. Этот факт приобретает ещё большее значение, если учитывать, что до Второй мировой войны Польша, Латвия, Литва и Эстония были независимыми государствами со своими вооружёнными силами, а у Литвы и Польши значительно более сильные, чем у Украины, традиции независимости.

В течение шести с половиной лет УПА смогла без сколько-нибудь существенной поддержки от какого-либо национально-государственного образования противостоять двум мощнейшим государствам рассматриваемого периода – нацистской Германии и Советскому Союзу.