середа, 29 травня 2013 р.

Українська - справжня руська мова, якою говорило населення Русі

 Бомба місцевого розливу!
Навіть вагомі аргументи не в силі розтопити холодний лід імперського мислення наших опонентів, а особлово в дискусіях про вік української мови та її витоки, але думаю такі досвідчені люди, як лінгвісти справляться з цим краще, тим більше, коли ці спеціалісти, так сказать - "мєсние", для наших опонентів - російські, виявляється й не треба їм далеко ходити, щоб зрозуміти всю давність української - справжньої руської мови та відмінність її від церковнослов"янського - великоруського - російського язика.

Читайте ще:

Ігор Степанович Улуханов  Російський лінгвіст, доктор філологічних наук, професор, головний науковий співробітник відділу історичної лексикографії та історичної граматики Інституту російської мови ім. В.Виноградова РАН, фахівець з історії російської літературної мови, словотвору, морфології, лексикології та граматики сучасної російської мови.
Закінчив філологічний факультет МДУ ім. М.В.Ломоносова.
З 1958 р. працює в Інституті російської мови АН СРСР (РАН). У 1966 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Слов'янізми в російській мові (Дієслова з неповноголосними приставками)» (науковий керівник - ак. В. В. Виноградов), в 1975 р. - докторську дисертацію на тему «Словотвірна семантика в російській мові і принципи її
опису ». Один з авторів розділу «Словотвір» «Російської граматики» (1980), брав участь у створенні «Словника словотворчих морфем російської мови», «Словника давньоруської мови (XI-XIV ст.)». Член Комісії з словотворення при Міжнародному комітеті славістів. З 1994 по 2008 - голова цієї Комісії.

"В роботі "Разговорная речь Древней Руси" ("Русская речь", № 5, 1972): круг славянизмов, регулярно повторявшихся в живой речи народа Московии, расширялся очень медленно. Записи живой устной речи, произведенные иностранцами в Московии в XVI - XVII веках, включают только некоторые славянизмы на фоне основной массы местной финской и тюркской лексики.
В "Парижском словаре московитов" (1586) среди ВСЕГО СЛОВАРЯ народа московитов находим, как пишет И. С. Улуханов, лишь слова "владыка" и "злат". В дневнике-словаре англичанина Ричарда Джемса (1618 - 1619) их уже больше - целых 16 слов ("благо", "блажить", "бранить", "воскресенье", "воскреснуть", "враг", "время", "ладья", "немощь", "пещера", "помощь", "праздникъ", "прапоръ", "разробление", "сладкий", "храмъ"). В книге "Грамматика языка московитов" немецкого ученого и путешественника В. Лудольфа (1696) - их уже 41 (причем, некоторые с огромным финским "оканьем" в приставках - типа "розсуждать"). Остальная устная лексика московитов в этих разговорниках - финская и тюркская.
У лингвистов той эпохи не было никаких оснований относить язык московитов к "славянским языкам", так как самих славянизмов в устной речи не было (а именно устная речь народа является тут критерием). А потому и разговорный язык Московии не считался ни славянским, ни даже околорусским: крестьяне Московии говорили на своих финских говорах. Характерный пример: русского языка не знал и мордвин Иван Сусанин Костромского уезда, а его родня, подавая челобитную царице, платила толмачу за перевод с финского костромского на российский "государев" язык. Забавно, что сегодня абсолютно мордовская Кострома считается в России "эталоном" "русскости" и "славянства" (даже рок-группа есть такая, поющая мордовские песни Костромы на русском языке, выдавая их за якобы "славянские"), хотя еще два столетия назад никто в Костроме по-славянски не говорил. И тот факт, что Московская церковь вещала на болгарском языке (на котором писались и государственные бумаги Московии), - ничего не значил, так как вся Европа тогда в церквях говорила на латыни и вела делопроизводство на латинском языке, и это никак не было связано с тем, что за народы тут проживают."[1]
Джерело

Далі подаємо скани з праці вченого в якій він дає зрозумілі визначення руській та російській мовам:











Цю книгу всю можна цитувати з першого до останнього листка, але для тих, кого зацікавило читайте книгу тут

«Таким образом, с точки зрения своего доисторического прошлого, малорусский язык должен быть признан наречием русского языка, если под термином «русский язык» разуметь всю совокупность говоров, употребляемых русскими (восточными славянами – В.Г.), в том числе и
малорусами. Но с точки зрения своего исторического засвидетельствованного прошлого, а также своего настоящего положения малорусский язык должен быть рассматриваем как нечто отдельное от других русских (восточнославянских – В.Г.) языков»

(А.А. Шахматов)
Російський адвокат української мови - Олексій Шахматов

Тезис «фрикативное «г» как признак низкой культуры» более чем спорен. «Хэкальщики» научили московитян креститься тремя пальцами, ввели в Московии арабские цифры («Арифметика» Магницкого) и научили нумеровать страницы с двух сторон, основали театр, заложили основы новой литературы (Феофан Прокопович), внедрили тонический размер в стихосложении, светскую живопись (Левицкий, Боровиковский) и т.п.

(Васи́ль Йо́сипович Ключе́вський)
Російські лінгвісти про українську мову

P.S [1]. Вище подані цитати вченого містяться в праці:  "Разговорная речь Древней Руси" ("Русская речь", № 5, 1972) до поки не вдалося знайти скани з оригіналу видання, тому автор блогу не дає гарантій на достовірність текту, але коли знайдемо обов"язково викладемо!

1 коментар:

  1. http://forum-slovo.ru/index.php?topic=38065.msg2268190#msg2268190 - полный текст статьи Улуханова "Разговорная речь Древней Руси". Ознакомьтесь, пожалуйста, и убедитесь, что все, что ему здесь приписывается со слов "круг славянизмов..." и до слов "...и это никак не было связано с тем, что за народы тут проживают" - наглая и бессовестная ложь. А реальным автором этого отрывка текста является не Улуханов, а известный лжец и подлец Вадим Деружинский (он же - Вадим Ростов и Артем Деникин) - http://www.litmir.co/br/?b=102805&p=2 .

    ВідповістиВидалити