Показ дописів із міткою революція. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою революція. Показати всі дописи

четвер, 19 червня 2014 р.

Вірші про майдан, революцію і війну. Розвінчуємо міф про совкове мислення людей старшого покоління.

Революция (февраль 2014)
Революция восстала,
Видим дымы баррикад.
Тут ребята – там солдаты –
Перед Богом все стоят!
Никогда не думалось,
Что такое будет.
Что стрилять свои - в своих,
Будут из орудий!
И среди народа- недовольства рост.
Желто-синей ленточкой перевязан мост!
И революционный развернулся флаг.
Многих, очень многих…
Вывоз автозак…!
Но из этого «болота» -
Нет другого «брода»!
Так вот выйти из доверья – своего народа!
А у наших депутатов – совесть, честь – уснули.
И в мороз и в дожди ребята – Все пошли под пули!
Автоматик новенький,
Бьет из подворотни:
Оказался самый храбрый- у «Небесной Сотни»!
«Боритесь и поборите!
Вам Бог помогает»!
Жаль! Такая молодеж,
От пуль погибает!
И армян! И белорус!
Чем же виноваты?
Что керманычь наш – он – трус,
Что душа из ваты!
А за золото свое – на народ – облава!
Слава! Слава Украине! И героям – Слава!
***
Майдан 2014
Незалежности Майдан,
Он народу – Богом дан.
Слышал пули и огонь,
Слышал раненых он - стон.
Видел он и жертв кровь,
Видел новую любовь!
Молодеж и стариков!
И теперь на все готов!
Видел песни и стихи,
И молитвы и штыки!
Видел дым баррикад,
Глаза молодых солдат!
Видел слезы матерей:
«Кто спасет судьбу детей?!»
Виноватых – видел дрож:
«Покарает Бог за то же!»
Наш Майдан – предвидел страх,
В олигарховских глазах!
И Майдан идет вперед!
Он растопит в серце - лед!
Страшною судьбой гоним,
Миллионы ж - все – за ним.
С правдой, с честью – за мечтой!
Он поборет страх любой!
И пойдет на все опять,
Всех надежды – оправдать!
Север, Запад, Юг, Восток –
Будьте разом!
В помощь - Бог!
Но сказал народу Бог:
«Помогу! Будь сам неплох!»
(18-21 февраля 2014)
***
Русский «папа»
Розработал Крымский план,
От радости «папа» - пьян!
Но ведю люди – не игрушки –
Как бы тебе самому –
не попасть на мушку!
«Лес Майдана» - встань! Встань!
Перешел он грань! Грань!
Дура – власть! Поймите!
И на красной площади - флаги поднимите!
В каждую семью пришел!
Как сезоны в моде,
Но поддержки - не нашел
Он в простом народе!
Север, Запад, Восток, Юг
Под «пятой», в препонах!
Не хотят его «услуг»
И дурных законов!
Олимпийский факел тухнет,
Кончится феерия.
Скоро! Очень скоро рухнет.
Российская Империя!
На майдане «лес встанет»-
Вещий сон – сбывается.
«Соловей» уж не поет-
А Дума «дурью мается!»
«Наворочали» делов
В Думе - депутаты –
Своих – не било мозгов?
Под «пятой» у «папи»?
Он все факты переврал,
С Лавровым обсуждая!
В Крыму он танки подганял,
Чужое отбирая!
Скоро! Скоро край придет!
Вспомнят Евро-азию,
Если только не уймет-
Он свою «фантазию»!
Ах, полковник – генерал!
Такую власть тебе Бог дал!
Ты мог в историю попасть!
А ты попал в такую «мразь»!
Верней – ударил «мордой в грязь»!
***
Ненависть
Не верят все – уроду!
Так что ж он натворил?
Ненависть к народу-
В Мире возбудил!
К руському народу
Зло кастет и месть!
За нашу свободу!
За добро и честь!
Ненавистна даже
Кремлевская звезла,
Поезд пасажирський,
Что везет туда!
Ненавистна форма,
Одета на солдат.
Звук в оркестре – горна,
Русский автомат!
Ненависть к конфеткам
Сделанным в Москве,
К русским газетам,
Мелькающим в толпе.
Ненависть к парфюму-
«Красная Москва»
К депутатам в Думе,
Что плодят войска.
Чем же виновати-
Народ и москвичи?
Что слоят у влады-
Зомби-палачи?!
И теперь подумай
Ти-Россия-мать.
Как же этому…
Можно доверять?
***
Уроки Вовы
«Вперед, солдат! Ату, солдат!
Ты получил и деньги и приказ,
Взрывать, крушить, убить 100 раз.
Бог далеко! А рядом автомат!»
Мои солдати, я в вас верю,
Хоть не признаю никогда.
Плевать на вас и на потери.
С меня, как с гуся – вся вода!
Так руки чешутся мои.
Нажать на ручку автомата,
Я б сутками «играл» в бои.
Но очень уж боюсь я NATO.
И самолетов рективных,
Боюс его солдат активных.
Боюсь – свои потом восстанут.
И подчиняться перестанут.
Я все равно вас не признаю.
Ви – не мои, а я – не ваш.
По фотках матери узнают.
«И много этих «козней» будет!»
Подпольный я отдал приказ.
И 100 полковников прибудет,
с Чечни – командовать для нас.
Я научу вас, как с розгона.
Могли зайти в любую часть.
Чтоб без единого патрона.
Сумели взять любую власть.
Не лезь вперед, а то - убют.
Держись позаду и сбочку!
Пусть дурочки вперед пойдут,
Держи гранату на чеку.
И он во имя триколора,
Нажмет гашетку до упора.
Кого убет – не хочет знать.
Солдат, ребенка или мать.
О! Бог! Пошли потоп вселенский!
Ему и армии его!
Взорви состав частей всех N-ских!
Освободи народ - от этого всего!!!
***
«Вещий сон» Путина.
Я памятник себе – воздвиг нерукотворный.
Из автоматов, пуль, из танков и гранат,
Из слез, проклятый – всех народов горных.
Из Крыма, Харькова, Донецка и солдат.
Я захотел себя увековечить,
В историю войти я захотел.
Плевать на всех, кого решил – увечить.
Солдат и молодеж, живых и мертвых тел.
Когда-то бабка мне сказала:
Что я увижу «вещий сон»
Пооосле него будет потерь немало.
И будет кровь, и гул, и стон.
И что я буду знаменитым,
И будет «лес» по городам.
Солдат – будет слицом закрытим.
Поднимут флаги - тут и там.
Теперь – я лиш глаза закрою,
Как вижу я во сне сквозь дым –
Детей и стариков, готовых к бою,
Чечню, Афган, Осетию и Крым.
Внезапно – голова пошла кругом.
И стало жарко, очень жарко мне.
Земля вдруг загорелась под ногами,
И оказался я в аду – на дне.
«Где ты, бабулечька, родная?»
Останови мой вещий сон!
Открой ты мне ворота рая,
И забери и з ада – вон!
Но ты старушка мне сказала:
«Везде есть край и есть придел.
Ти «набомбил» уже немало.
Есть перечень твоих – всех – «чорных» дел!
Ты – генерал! Не просто – «сотник»,
Пойми, что ты – из «высших» рыл,
Тебе нельзя к «Небесной сотне»!
Ты слишком много нагрешил!
А «палачам» - нигде нет места!
Нет места и в Небесному Саду!
Нет у тебя ни совести, ни чести,
Так оставайся ты в горящем смоляном аду!
***
Русским солдатам!
Иди солдат домой! Иди же ради Бога!
И забери ты автоматик свой!
Который целиш против своего народа,
Быть может это – твой последний бой!?

Вы же не солдати! Просто пешки!
Он на перед всех вас продал!
Хихикая, как клоун! Вспешке,
Над депутатами он встал.

Иди солдат домой! Иди пока не поздно!
Вас матери – живими – дома ждут!
Не спят и днем, и ночью звездной,
Они же знают, что вы тут?!

Тебе он тряпкой – рот закрил!
А пикнеш?! И тебя не пожалеет!
Какие помыслы! У этих высших рыл?
От них – все – смертью – так и веет.
А Путин? Он не стоит материнских слез!
Которые она прольет, годами ожидая сына.
И луч надежды – матери – унес,
Сквозняк войны с плевком в народы Крыма.

А мама!? Он забрал у ней – тебя!
Толкнув в войну и мясорубку!
Расчет: твоею смертью – за себя!..
Ведь не зажег «Он» Мира Трубку!

Иди сынок домой! Домой! Ты мамина надежда!
Пусть о героях песни - все поют!
И будет радость, будет все, как прежде,
А не в гробах железных повезут!

Домой! Домой! Там есть любовь, цветы и хата.
Весна идет! И матери ждут вас!
И ждут красивые девчата,
А тут: война, казарма, автомат, приказ!
Последний Бой! И не услышиш ты как соловей поет.!
Не будет радости! И солнце в омут прыгнет!
Кто к нам с оружием придет!
Тот от оружия – погибнет!

И не стреляй ты в своего собрата!
Ведь он - такой же как и ты!
Жывите оба! Вы хорошие ребята!
А то зароют в землю и на могилу принесут цветы.

А наш майдан – пугнус слегка,
Миллиардера – дурака,
В России ж власть!?
Не власть, а жуть!
Россия – следующая будь!
***
Частушки
Гоблин с Путиным дружыл,
Гоблин – помощи просил:
«Дай мне денег, дай солдат,
Я хочу повоэвать!»

Наплевать мне на народ,
Лиш бы сытый был мой рот.
И на Крым мне наплевать,
Дайте мне повоевать!

Всех «прижму» я депутатов,
И под дулом автоматов,
Я закон приму любой,
И на всех пойду войной!

И тебе построю дачу,
Я на Крымском берегу,
«Только танков дай в придачу!
Но об этом – ни гу –гу!»
Так хочу я Чорном море,
Свои ноги помочить.
Что готов – на свое горе –
Миллионы – «замочить!»

Ну а крымские татары,
Все собрались тут, как тут.
Уцепились все за землю –
И сказали – не уйдут.

Покупатся в Чорном море,
И создать себе уют –
Я хотел бы да вот - горе –
Все народы не дают.

Путин Гоблину сказал:
«Ти меня уже достал!
Подставляеш под закон!
Скажут все: пошел ты вон!»

«Я ведь тоже - человек!
Не хочу попасть в Бельбек!
Там свои стреляют,
А вдруг я пострадаю!»

Все не спят, война в зените!
Затопили корабли!
Люди. Милые! Гоните!
Их с украинской земли!
***
Януковичу (8 марта 2014)
Иногда, совсем иногда,
Мы мечтаем о жизни другой.
Мимо нас пробегают года…
Оглянись иногда! Кто остался с тобой?

Твое время ушло, словно дым.
Никогда о таком не мечталось!
Ты – один, ты один, ты – один!
Вот какая пора настала!

Ничему ты не рад! Никому!
Преждевременно постаревший!
Нет! Не сладко тебе одному,
Преждевременно поседевший!

Ты и стар! Ты и сед!
Никого рядом нет, но ты – волен!
А теперь поищи для себя ты ответ:
«Почему же ты жизнью опять недоволен?»

«Пустота! Нету сил, нету радости!»
Никому я не нужен на свете?
«Впереди лишь одни неприятности?»
На вопросы мои ответьте!

«Да! Не нужна ты никому!
Преждевременно постаревший!
Сохранил? Или развеял любовь свою?
Преждевременно поседевший!»
***
Спасибо!
Спасибо, вам, ребята! За то, что вы у нас-
Отличные солдаты! Исполнили приказ,
И стала Украина сильнее евновь и вновь!
Вы этим доказали воэнную любовь!
Спасибо, вам, солдаты!
Исполнили свой долг!
Предупредив утраты –
живым остался полк!
Надежда Украины – защита всех дитей!
Мир не упал руины, от бомбы разом с ней.
Спасибо, вам, солдати!
Спасли всех матирей!
За то, что не оставили – ви -
без отцов – детей!
Но судный день настанет:
Позорный росдесант!
Подумай головою и ты – Россия – мать!
Ни мир, ни мы с тобою,
Не хочем воевать!
Не рвут кругом снаряды,
Погибших нет в морпех.
Ребята у отряда - перехрестили всех!
Ребята! Берегите и Харьков и Донбасс
Любите и храните, все то - что есть у вас! 

(Бабушка Люда)

пʼятниця, 7 червня 2013 р.

Україна Інкогніта

Цiкавi спостереження за нацiональним рухом украiнцiв ще до початку полiтики украiнiзацii, коли
украiнцiв ще "не могло бути", у своiй автобiографiчнiй книзi «Зимовий похід 1919–1920 років» наводить Юрiй Тютюнник (1891 – 1930) – український військовий діяч, генерал- хорунжий армії УНР: (мова звичайно ж, про 1917рiк).
_______________________________________________________________________


Трапилося так, що про початок революції довідався я в дорозі. Виконуючи службове доручення, я об'їхав околиці Сімферополя. Не доїжджаючи до міста, стрінув двох солдатів своєї роти. Солдати віддали військову пошану, а потім обидва разом гукнули:

— Пане поручнику! Царя вже нема… революція скрізь…

Третій Український військовий з'їзд у Києві, жовтень 1917 р. В центрі С. Петлюра, М. Грушевський. Праворуч представники французької, бельгійської та румунської військових місій

Обидва солдати походили з Кременчужчини. На їх вусатих обличчях виблискувало задоволення. Напевно вони думали, що й мені немалу приємність роблять звісткою про революцію. Я розпитував, як, що й від чого почалося. Солдати, один одного поправляючи, розповідали про події, що стали їм відомі за час моєї відсутности. Трохи дивно було. Ще кілька днів тому оці самі «дядьки в шинелях» намагалися говорити тільки по російськи, звали мене «ваше благородіє», щовечора виспівували «Боже царя храні», а тепер і поміж собою говорили і до мене зверталися на рідній мові і не ховалися переді мною зі своїми почуттями з приводу такого надзвичайного випадку, як «царя вже нема».

Почесна чета Січових Стрільців на двірці у Фастові під час приїзду Головного Отамана

По місту були вже розліплені різні відозви, заклики, оголошення і т. іи. — продукти творчості першого періоду революції. Чільне місце займав «Пріказ № 1» петербурзької ради робітничих та солдатських депутатів. Того дня у вечері я був на спільному зібранні офіцерів залоги і делегатів од солдатів. Начальника залоги, він же командуючий охороною морського побережжя, ґен. Радовського (поляка), постановою зібрання усунули з посади, а на його місце вибрали капітана Зам'ятіна. Місце ад'ютанта при революційному начальникові залоги довелося обійняти мені. Тоді аж переведено перші вибори до «ґарнізоннаго Совєта» (залогова рада) солдатських депутатів. Я попав у товариші голови нової інстітуції. За кілька днів потому відбулося перше зібрання українців. Присутніх було не більше двохсот, майже виключно інтелігенція, більшість військових. По кількох промовах-докладах зібрання ухвалило утворити Симферопольську Українську Громаду і тут же вибрало раду громади на чолі з п. Клименком (гімназійний учитель). Я теж попав у члени ради. Всі присутні записалися членами громади. Тоді ж постановлено, поміж іншими справами, розпочати освідомлюючу роботу серед українців, що перебували у війську. Практичне переведення всіх тих справ доручено раді громади. «Освідомлювання» не було легким завданням. Як відокремиш «наших» від «чужинців»? Як поведеш працю, щоби на перших же кроках не стрінути ворожого опору з боку росіян? А головне, з чого власне розпочати роботу? І в якому напрямку проводити її? Всі ці питання ми мусили вирішати самотужки та ще до того й негайно, бо життя не чекало. Обміркувавши справу «освідомлювання» з принципового боку, рада громади доручила роботу серед війська п. Мацькові і мені. Користаючи зі свого урядового становища товариша голови залогової («общерусской») ради і з того, що остання доручила мені кермувати культурно-освітною та агітаційною справою, я виготовив відповідний звіт, в якому доводив конечність провадження дорученої мені справи на мовах, якими говорили поміж собою солдати залоги. Для того в докладі пропонувалося поділити солдатів залоги на національні секції і провадити роботу в кожній секції зокрема.

Старшини пішої розвідки 1-го полку Січових стрільців

Звіт зустрінули москалі ворожо. Розпочалися гострі дебати на засіданні залогової ради. Але все ж таки звіт ухвалили, хоч і незначною більшістю. За приняттям голосували майже виключно самі «інородци». Зломлені в прінціпі, москалі погоджувалися на татарську, польську, грузинську, жидівську та инші секції, але не визнавали рації утворення української секції, бо «всє малороси прекрасно панімают русскій язик, да і лєкторов, знающих ґаліційско-українскій язик не отищеш в ґарнізонє», — говорили вони. Але й тут москалі потерпіли поразку: «інородци» визнавали таку рацію, а нас була більшість. Розіслано наказ до залоги приблизно такого змісту: «3 гідно з постановою залогової ради солдатських депутатів, пропонується командирам окремих частин залоги сьогодня о такій-то годині вислати до будинку такої- то гімназії всіх солдатів-«уроженців» губерній: Волинської, Холмської, Подільської, Київської, Херсонської, Катеринославської, Полтавської, Чернігівської та Харківської. Туди ж прибути всім офіцерам, що походять із зазначених губерній. Можуть бути присутні й «уроженці» інших суміжних зі зазначеними губерній. Підписали: Начальник залоги капітан Замятін. Ад'ютант пор. Ю. Тютюнник.

На фото зліва направо командири 1 Гайдамацького Куреня ім. Кармелюка командир ІІ сотні підполковник Володимир Рибчинко, командир куреня полковник Ігор Троїцький, командир І сотні сотник Павло Горячий Умань зима-весня 1919 р

Прибуло щось до семи тисяч. Відкривши віче, я запропонував:

— Хто поміж вами українці, піднесіть руку до гори!

Піднеслося не більше трохсот рук.

— Малороси! Піднесіть руки!

Піднесло руки коло половини присутніх.

— Хохли! Піднесіть руки!

Знов піднесла руки добра третина.

— Українці, малороси і хохли! Всі разом піднесіть руки!

Понад головами кількатисячної юрби піднісся ліс рук. Одиниці, що не піднесли рук, не були помітні серед загалу.




Я відчитав свій звіт, уже ухвалений залоговою радою, і з'ясував, що всім присутнім прочитають кілька лекцій на різні політичні теми. Читати лекції будуть на рідній мові «оттакій, як я тепер говорю». На се, щоби ухвалити програму лекцій і встановити чергу поміж частинами, запропонував вибрати з-поміж себе депутатів по одному від роти. Вибори проведено тут же на площі. Потім говорило багато промовців, поміж ними: Мацько, Титаренко, Іванчук (старшини) і Масак та Близнюк (цивільні, члени Української Громади). Всі промовляли по-українському. Промови інтелігентів на «мужицькій» мові зробили надзвичайне вражіння на присутніх. Ніби не дихаючи, слухали «дядьки в шинелях», а коли промовець кінчав, буря оплесків зривалася понад головами і помішані «слава» та «гура» неслися вулицями Сімферополя. Промовці з'ясували, що «малороси» і «хохли» — це назви, якими наділили нас наші вороги, гнобителі і що правдива назва всіх людей, що говорять такою ж мовою, як і промовці, є українці, а наша батьківщина, коли була вільною, то звалася не «Малоросією», але Україною і так має знову називатися. Одному з промовців набігла думка показати синьо- жовту стрічку і запропонувати піднести руки тим, що знають значіння з'єднаних кольорів. Всього з десяток людей знали кольори національного прапора. Маси ще не знали того.

Ю. Тютюнник. Останнє фото. З архівів СБУ.

ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
В гарматнім диму розкотилися луни,
І вихор степами гуди.
Підмийся як сокіл, кружляє
Тютюнник — Тютюнник на Київ іде.
Напоїмо коні із синього Дону,
Самі нап'ємося з Дніпра.
У Києві ворог від жаху холоне,
Героїв чекає сестра.
Тримайтесь, герої! За нас святий Юрій
У тяжкім нерівнім бою!
Послав нас до бою, гей, Симон Петлюра
Боротись за матір свою.
В нерівнім бою одгриміли гармати,
Підкови в степам прогули.
Героїв походу оплакала мати,
Що, як грізний вихор, пройшли.
Гей, прийде пора і година розплати
На ворога нагло впаде, —
З мільйонами встане і в Київ карати
Тютюнник з Сибіру прийде.

«Пісня про Тютюнника» була написана Іваном Багряним 1946 року на прохання керівника капели бандуристів Григорія Кутастого. Річ у тім, що Іван Багряний у своїх виступах, у публіцистичних творах завжди демонстрував свою особливу прихильність до Юрка Тютюнника.

У листі Г. Китастого до І. Багряного керівник капели повідомляє, що «Пісня про Юрка Тютюнника» вперше прозвучала 24 липня 1948 р. в таборі для переміщених осіб у Майнц-Кастелі: «Не дивлячись на те, що співали вперше, довелося співати двічі. Для військовиків (учасників Зимового походу) це була така несподіванка, так широ дякували, що ми з тобою перші воскресили такого генія, як Юрко Тютюнник».
Більше тут: http://lib.rus.ec/b/267640/read