понеділок, 11 лютого 2013 р.

Козацькому роду нема переводу або Були наші стали ваші.

Напевно кожен з нас колись задумувався над тим, звідки пішли наші прізвища?А ще цікаво, чому вони з часом змінюються. Куди поділись козацькі українські прізвища відомі з діда-прадіда? А все дуже просто, якби уважно вивчити цю проблему, то можна було б зібрати словник українських прізвищ, спотворених у ході русифікації царськими чиновниками.

Антон Павлович Чехов (Чех)
Український рід Чехів у ХІХ столітті став чомусь Чеховими. Дід Антона Чехова ще був Чехом. Сам письменник стверджував, що дід його – українець зі Слобожанщини.
Батько письменника (1823—1898) — Павло Ігорович Чехов — народився в селі Вільховітка. Він був кріпаком, в дитинстві вчився в сільській школі, добре співав. 1840 року вивчав цукроваріння на місцевому цукровому заводі. 1841 року його було викуплено з неволі батьком. Згодом він став купцем і торговцем. Мати письменника — Євгенія Яківна Морозова — (1835—1919).
Антон Іванович Денікін(Дайнека) (1872-1947) — російський військовий діяч, генерал-лейтенант, один з керівників білого руху, публіцист и мемуарист. В Першу світову війну командовав стрілковою бригадою и дивизією, армійским корпусом; с серпня 1918 командуючий, с жовтня главнокомандуючий Добровольчої армії,з січня 1919 главнокомандуючий «Збройними силами Півдня Россії» (Добровольческая армия, Донская и Кавказская казачьи армии, Туркестанская армия, Черноморский флот); Одночасно з січня 1920 «Верховный правитель Российского государства». З серпня 1920 в эміграції. Праці по історії російсько-японської війни; спогади: «Очерки русской смуты» (т. 1-5, 1921-23), «Путь русского офицера» (1953).
Прізвище українського походження. В основі лежить слово, що означає соціальну приналежність. Дейнека -український козак XVII в., озброєний дубиною. Прізвище Денікін русифікована форма прізвища українського походження.
Олексій та Кирило Розумовські (Розуми)
В селі Лемеші (Чернігівска область) на початку XVIII століття народився Алексей Розум. Син простого запорізького козака Григора Яквича Розума (ум. 1730) та Наталлі Дем"янівни Демешко.У вільний від випасу корів час, співав в сільському церковному хорі,де був помічений, ї відісланий в Петербург де став графом Разумовським та чоловіком імператриці Єлезавети (без права пристолонаслідування). Брат граф Кирило в 18 років Очолив Петербурзьку академію наук, гетьман Лівобережної України.
Петро́ Іллі́ч Чайко́вський (Чайка) народився 25 квітня (7 травня) 1840 — 25 жовтня (6 листопада) 1893 — російський композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч.
Походив з українського роду Чайок. Прадід композитора, Федір Опанасович Чайка, походив з-під Кременчука, в ранзі козацького сотника брав участь у битві під Полтавою й помер від ран. Його син, Петро, народжений на Полтавщині (дід композитора), навчаючись в Києво-Могилянській академії, прийняв прізвище Чайковський. Пройшовши російсько-турецьку війну та відслуживши полковим лікарем, став городничим Слободського та Глазова В'ятської губернії, а 1785 року був приписаний до дворян Казанської губернії.
Батько композитора, Ілля Петрович, займав різні пости в Департаменті гірничих і соляних справ, проводив геологічні дослідження в Новгородській губернії, викладав у Гірничому корпусі. Мати композитора, Олександра Андріївна, уроджена Ассієр, народилась у сім'ї митного чиновника в Петербурзі, закінчила Училище жіночих сиріт, володіла фортепіано і вміла співати. 1833 року вона стала другою жінкою Іллі Петровича і народила від нього шестеро дітей, серед яких Петро був другим.
Ілля Юхимович Рєпін (Ріпа) (24 липня (5 серпня) 1844, Чугуїв — 29 вересня 1930, Куоккалаукр Фінляндія) — російський художник-реаліст українського походження. Походить з родини військового поселенця. Одним із його предків був український козак Ріпа. Хлопцем навчався у місцевій іконописній майстерні. В 20 років подався до столиці Російської імперії — Санкт-Петербургу. З 1863 року в Петербурзькій малювальній школі, у 1864-71 роках — у Петербурзькій Академії Мистецтв (учень І. М. Крамського), яку закінчив з золотою медаллю і відбув у студійну подорож до Італії та Франції.
На жаль, й українці Ріпи перетворилися на Рєпіних. Ілля Рєпін, який народився на Харківщині, зберіг своє відчуття належності до українців й малював себе у вигляді козака, що спирається на гармату. “Час вже подумати про український стиль у мистецтві”, – відзначав митець. А проте він не лише говорив, а й створив чимало творів на українську тематику, приміром, “Запорожці пишуть листа турецькому султану” – він намалював два варіанти цієї картини.


 Запорожці пишуть листа турецькому султану (олійний живопис) 


Українська хата (олійний живопис)


субота, 9 лютого 2013 р.

Ач як покойнікі стрєляют!:)


Більшовицькою насильницькою українізацією ще й не пахло, а "малороси" вже наголосували"!!!:)))
Україна. Результати виборів. Київ. 1917 р.
Вибори гласних в Городскую Думу відбулися 23 липня 1917 р.
Вибори депутатів на Всероссийское учредительное собрание 26, 27, 28 жовтня 1917 р.



Загальне число киян, що взяли участь в голосуванні:
1)Міська Дума — 173 478
2)Всеросійські установчі збори — 185 351

Як видно населення Києва показало свої національні уподобання. Також видно, що відбувалась активна націоналізація населення (розпад соціалістичного блоку і перерозподіл населення в національні блоки), а також політизація-радикалізація (більшовики)
Невеличке пояснення:
а)Партії, які входили до складу Соціалістичного блоку:
россійскіе соціалъ-революціонеры
соціалъ-демократы-меньшевики
Бундъ
б)Партії, які входили до складу Українського блоку:
Селянська спілка, Совет крестьянских депутатов, Українські есери, Українські соціал-демократи
Пояснення також, на мою думку потребує непропорційно високий %, який набрали більшовики порівняно з загальноросійськими 24%. Тут, швидше за все, справа у тому, що солдати голосували за місцем перебування, а солдати, які перебували в тилу не хотіли повертатися на фронт. Згадайте — більшовики були найбільш послідовними прихильниками припинення війни.
джерело:
Всероссийское Учредительное собрание. 1917 год в документах и материалах.
Год выпуска: 1930
Автор: Под ред. М. Н. Покровского и Я. А. Яковлева. Подготовил к печати И. С. Малчевский
Жанр: Сборник материалов
Издательство: М., Л.: Государственное издательство
Формат: DOC
Качество: OCR без ошибок
Количество страниц: 220
================
або список всіх депутатів

http://www.hrono.ru/biograf/bio_u/uchredit.php

четвер, 7 лютого 2013 р.

Маловідоме джерело з вітчизняної історії

Назва матеріалу є аллюзією на статтю Вениамина Ефимовича Шутого "Малоизвестный источник по истории Северной войны" (Вопросы истории, 1976, № 12).
Одним з найболючіших питань для українців в умовах, коли "вся королевская рать" імперських писак безапеляційно (втім, не наводячи жодних доказів на користь власної точки зору), заявляє, що етнонім  "українець" виник порівняно недавно, було і залишається питання самоідентифікації Хмельницького і мотивів, якими він керувався на Переяславській Раді.
Оскільки зрозуміло, що спекулювати на цю тему можна нескінченно, але лише до появи першоджерела, звернимося до першоджерел.

Отже:

Ким саме вважав себе Хмельницький?З ким він себе ототжнював?

цитуватиму за книжкою  "История Новой Сечи, или Последнего Коша Запорожского"


Анотація:
Автор: Скальковский А.А.
Название: История Новой-Сечи, или Последнего Коша Запорожского (в 3-х частях)
Издательство: Одесса: Городская типография
Год издания: 1846
Формат: PDF
Язык: русский
Cтраниц: 1060
Размер: 66 МБ
Для сайта: MirKnig.com

Описание: Издание второе, исправленное и значительно умноженное. Данный труд русского историка Аполлона Александровича Скальковского (1808-1897) является одним из первых исследований по истории запорожского казачества. Основой для его написания послужили многочисленные документы, найденные автором в архивах южных губерний Росиийской империи и позволившие сделать массу новых открытий по истории Запорожской Сечи. До времени исследований Скальковского даже было неизвестно о существовании письменных актов у запорожцев. Одни их считали гайдамаками, беглыми малороссийскими казаками, другие - потомками хазар, черкессов, татар, людьми храбрыми в бою, но жестокими варварами, почти дикими, неверными в слове и безграмотными невеждами. Найденные Скальковским запорожские документы, представляющие дипломатическую, церковную, военную, судебную, торговую, административную переписку запорожцев, позволили по-новому взглянуть на многие страницы русской истории.
складається з таких частин:
ЧАСТЬ I : Происхождение и устройство Запорожского военного общества.
ЧАСТЬ II: История Новой Сечи, Четвертого и последнего Коша Запорожского Военного Ордена.
ЧАСТЬ III: Падение Новой Сечи и последнего Коша Запорожского.


отже:


титульна сторінка книжки:


перший лист:




швиденько ознайомимося з принцип роботи автора (це цікаво): 


 і нарешті перейдемо до розділу, який нас цікавить : 
відзначимо присутність в тексті українського народу і України, яка присутня в одному ряду з Польщею, отже зрозуміло, що автор вважає її такою самою країною:



Зауважимо присутність Українського народу по обидві сторони від Дніпра(черговий пламєнний прівєт тов.Колєснічєнку):



P.S. нічого краще фактів не буває.

вівторок, 5 лютого 2013 р.

ІзмѢна!

стосовно використання етноніму "українець" у Російській імперії

Ось що писала Імператриця Олександра Фьодоровна своєму чоловіку у буремному 1914 році :

Мой милый, дорогой Ники.

Я пораньше легла в постель, так как очень устала — опять был безумно занятый день, и когда девочки в 11 часов ушли спать, я простилась с Аней. Утром она опять была со мной очень нелюбезна, вернее, даже груба, а вечером явилась гораздо позже, чем ей было позволено прийти, и странно вела себя со мной. Она сильно флиртует с молодым украинцем, тоскует и жаждет тебя, и по временам чрезвычайно весела. Она ездила с целой партией наших раненых в город (случайно) и очень веселилась в вагоне, ей страстно хочется играть роль и потом без конца рассказывать о себе и о том, какое она произвела впечатление


хотілося б запитати наших долюойобов (шановних ісконніков) :нетъ лі здѢсь ізмѢны?
стаття ознайомлювальна, to be continued.

понеділок, 4 лютого 2013 р.

Перший свідок існування праукраїнської мови - верхньолужицька мова.

Виявляється, що серболужицький мовознавець Х. Шустер-Шевць ще від 1970-х років розглядає верхньолужицько-українські мовні паралелі
Предки українців і серболужичів були сусідами 1800 років тому на Азові і за часи Великого переселення народів пройшли звідти довгий шлях на захід до Сербії й Лужичини, зберігши мовні риси, спільні з мовою давніх сусідів – праукраїнською.
...
wona wono woni вона воно вони (чес., пол. ona ono oni),
nichtó ніхто (чес. nikdo, пол. nikt),
nikoho нікого (чес. nikoho, пол. nikiego),
tohodla, njech нехай,
šće ще!,
tež, phi, sebi, wotkal відкіль = zwotkel.
V: ćěkać тікати,
čuchać чухати,
hojić ~ гоїти, лікувати,
křiwdźić, łušćić, naswarić, nawabić,
pochadźeć походити,
podsuvać, почувати
porubać,порубати
přesunyć, причинити
rjehotać реготати,
słuchać, слухати
snědać, снідати
spalić, спалити
spěwać, співати
škrabać, шкрябати
wječerjeć - вечерять
zrozumić, зрозуміть
žortować.жартувати
VR: hrimać гримати
porać so поратися (чес. párati se, пол. parać się),
přitulić so, притулитися
smykać шукать
zanurić занурити
so. AV: darmo ~ дарма,
naraz наразі
nazdala здаля,
pomału, помалу
trochu трохи,
ćežko,тяжко
wěrno, вірно
wšelako всіляко,
zbliska.зблизька

AJ: dokładny, доклалний
wuski вузький (чес. úzki, пол. wąski),
łahodny, лагідний
lěpši, ліпший
najhorši, найгірший
najmudriši, наймудріший
najwyši, найвищий
nastupny, наступний
njebohi небіжчик,
njeporjadny, непорядний
płódny, плідний
pobožny, побожний
porjadny, порядний
runocasny,рівночасний
smuhaty, смугастий
ćežki, тяжкий
starodawny, стародавній
wbohi, вбогий
wědomy, відомий
wěrny, вірни
wěryhódny, вірогідний
wjerbowy, вербовий
wohidny огидний,
wotpowědny відповідний,
wukrajny іноземний,
zanjechany занехаяний,
SF: cholowy холява (чес. holínka, пол. cholewa),
hańba, ганьба
hospoda, господа
hra, гра
hriwna, гривня
kačka, качка
křiwda, кривда
kula, куля
kurjawa курява,
kwětka, квітка
lěšćina, ліщина
ličba, лічба
łoboda, лобода
mjeńšyna, меншина
nadźija, надія
swajba свайба (лівобережна Україна!),
płachta, плахта
podłoha підлога,
podoba, подоба
pokuta, покуття
poražka, поразка
potwora, потвора
přewaha, перевага
pycha, пиха
rodźina, родина
rostlina, рослина
rozmołwa, розмова
runowaha, рівновага
samota, самота
skiba скибка, хліб,
smuha, смуга
smužka, смужка
suchoćina сухоти,
škoda, шкода
trawička, травичка
třěcha, стріха (?)
wada, вада
waha, вага
wahi ваги,
wałtora вівторок (чес. úterek, пол.wtórek),
wěža вежа,
wotměna відміна,
zasada, засада
chorhoj корогва,
gwałt, гвалт
hospodar, господар
kačor, качур
kat, кат
keluch, келих
listonoš, листоноша
mjetel метелик!,
nahlad нагляд (чес. dozor, пол. nadzór),
nakład, наклад
napad, напад
napis, напис
nasyp, насип
pohlad погляд,
postup поступ,
počatk початок,
powětr повітря,
powjerch, поверх
přiklad, приклад
ptak,птах
pysk, писк
rězbar різьб’яр,
rjehot регіт,
rozhlad, розгляд
rozpad, розпад
rozum, розум
snědań, - сніданок
spěw, спів
tchór, тхір
wěchć віхоть,
wječer вечеря,
wječor вечір,
wotpočink відпочинок,
wuber вибір,
wuhler, вугляр
wuj, вуйко
wusy вуси (чес. vousy, пол. wąsy),
zastupnik заступник,
žort жарт,
župan.жупан
myto, мито
njebožatko бідне дитятко (порівн. "небіж" "небожата"),
paliwo, паливо
pasmo, пасмо
pochowanje, поховання
powěko!, повіки
smaha, засмага
slubjenie, шлюбування
wóčko вічко біл. вочкы,
wucho, вухо
wuhlo вугіль (чес. uhlí,пол. węgiel)

Як стверджується найменш споріднена до української російська (де фонетика взагалі не слов`янська) найбільш споріднена - верхньолужицька.

stworić / створити
na prikład / наприклад
tez pri tym /теж при тім
pokazuje/показує
na zasadach / на засадах
Korcma / корчма
ale / але
Dobre / добре
jako / як
tydźen / тиждень
Pytać / питати
čas / час
spiwa / співа (хор)
kotry / котрий

Фрикативное "г": hornjoserbski.

Шляхи українців і лужичан розійшлися принаймні 1400 років тому.

[як бачимо, українська більш спорідена з іншою слов'янською мовою - верхньолужицькою, але не з російською чи польською]






субота, 2 лютого 2013 р.

Полонізми, давність української мови та Схід і Захід разом!

-*-у продовження теми про т.зв. полонізми-*-
Чудова штука Інтернет!Знайти можна все, або майже все. Зокрема отаку книжку, за якою я і цитуватиму:


Тут буде корисним трошки пригальмувати і дати коротеньку бібліографічну справку:
Я́ків Фе́дорович Голова́цький -- автор книжки (літературний псевдонім: Гаврило Русин) — український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч. Співзасновник об'єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая».
Га́лицко-ру́ская ма́тица — галицько-руський культурно-навчальний заклад. Своєю метою спільнота вважала поширення грамоти серед простого населення краю і, відповідно друк книжок.
Засновником Галицько-руської матиці поряд з Миколою Устіановичем був і Яков Головацький.

Слід відзначити, що під час написання цієї книжки під впливом Михайла Погодіна Головацький вже перебував на москвофільських позиціях (вже його «Граматика руского язика» (1851) далека від позиції збереження і розвитку української мови), але ні тоді, ні згодом від написаного не відмовлявся, що надає його свідченням особливої ваги.
Отже:
Як виявилося, Головацький вважав, що вже пам'ятки даньоруської культури, написані церковнослов'янською мовою мають характерні риси "южноруської" мови. Що саме це за мова, з'ясується далі :



Зверніть увагу!!! Автор прямо - таки наголошує на тому, що "южнорусский" ЯЗИК старший від "северного, ПОЗДНЕЙШИХ русских, восточных и западных наречий"(це стосовно того, яка мова від якої походить), попереджає, що їх не слід плутати і (увага!) повідомляє :"не походит южнорусский язык от словенского церковного, АЛЕ НЕ УТВОРИЛСЯ ОН В ПОЗДНЕЙШИХ ЧАСАХ ОТ ЛЯЦКОГО ПАНОВАНЬЯ":






...не лише "не походит от ляцкого", але, як з'ясувалося навіть навпаки -- саме вплив "южнорусского язика" був причиною розквіту польської мови!!!










Народ у "Південняй Русі", Галичині і на Північному Сході тодішньої Угорщини -- розмовляє однією і тією самою мовою (прівєт тов. Колєсніченку:))) і зветься ця мова малоруською, "южнорусскою". Слід було б окремо відзначити УКРАИНСКИЙ ЯЗИК у 1850 році, але ми мабуть обмежимося цікавим фактом, що на думку автора саме ця мова була мовою Київської Русі.








Це цікаво


Націоналістичний привіт

Символ привіту є піднесення правиці.

Правиця Української Нації здобувала від світанку української історії “собі чести, а князеви слави” – її піднесення символізує повсякчасне поготівля утвердити найвище гасло чинами правиці.
“Слава Україні” – цим привітом-гаслом ми задокументовуємо нашу вірність і готовність на найвищі жертви за славу рідної України, за добро і честь “живих, мертвих і ненароджених”. Бо під цею Україною, якої славу ми носимо, не розуміємо лише нашу генерацію, це б то тих українців, що творять за наших часів 40-міліонову Націю, а й усі ті безпроглядні генерації тих українців, що вже жили, і тих, що ще житимуть на славу України.
Україна, якій славу ми співаємо, є не лише СЬОГОДНІ, але й УЧОРА, й ЗАВТРА. Для нас однаково дорогі княжі дружинники, славні запорожці, повні героїзму січовики, як також ті незнані нам ще борці, які в майбутньому нестимуть прапор слави України. Всі ці генерації “живих, мертвих і ненароджених” творять вічну Українську Націю. Цій вічній Україні кажемо слава!
Вождеві слава! – ця друга частина українського націоналістичного привіту не означає рабського співання слави одній лише особі, точно окресленій, яку ми називаємо ВОЖДЕМ. В особі нам сучасного вождя ми шануємо всіх вождів України, тих що вже були, й тих що ще будуть як СИМВОЛ Проводу Нації. Ми не здоровимося привітом “Вождеві Коновальцеві слава”, як не здоровимо себе тепер привітом “Вождеві Мельникові слава” – так і в майбутньому не злучаємо з цим привітом імені майбутніх вождів Української Нації – хоч у цьому привіті здоровимо ми перш за все сучасного нашого вождя.
Ми знаємо, що Українська Нація здобуде свої права лише тоді, коли на її чолі стоятиме один всенаціональний ВОЖДЬ. Ідеал ВОЖДЯ побіч ідеї НАЦІЇ є для нас найбільшими цінностями. Тому:
УКРАЇНІ І ВОЖДЕВІ – СЛАВА!
Другий Великий Збір ОУН, 27 серпня 1939 року, Рим.