середа, 15 травня 2013 р.

Україна в очах інформаторів Наполеона, невеличкий екскурс по книжкам

Кожного разу проводячи диспут про походження українців наші опонети підкидають нам масу міфів таких, як: австроугорське коріння української державності, свтореної з метою розколу руского міра, або як витвір більшовиків, шляхом примусової українізації ісконнорускіх человеков.
На ці міфи ми вже дали відповіді.
Ще одним міфом є твердження, що козаки завжди ототожнювали себе з росіянами і ніколи - з українцями, є що їхньою метою було собіратєльство зємєль рускіх.

Як було насправді? Давайте подивимося, що думали про козаків французи в кінці XVIII на початку XIX століття.

За основу нашого дослідження ми взяли книгу "Наполеон і Україна". 

Ця книга є пятою частиною праці „Франція й Україна”, що має подати огляд франко-україн-
ських взаємин у ході віків. Деякі уривки з цієї частини друкувалися свого часу у (французьких періодичних виданнях („Revue des Etudes Napoléoniennes“, „Le Temps“, „Le Monde Slave“), але остаточним нашим висновком сьогодні є оця книга, що з неї сподіваємося незабаром пустити у світ і французь к е видання...
(Від автора)


Історія козаків та України від інформатора Наполеона

Лезюр (Lesur) Шарль-Луї 
(24. 08.1770—1849) — франц. письменник, публіцист, історик. Н. в м. Гіз (Франція). З початком Французької революції кінця 18 століття переїхав у Париж, став там відомим як автор популярних поетичних творів і театральних п’єс. У роки Директорії був співробітником МЗС Франції, редагував час. «Argus», створений франц. урядом для протидії англ. впливам у континентальній Європі. У статтях, що публікувалися тут, йшлося також про «узурпацію в Європі» з боку Російської імперії, яка «знищила силу Швеції, зруйнувала Польщу, скасувала свободу козаків в Україні». 1807, за дорученням франц. імп. Наполеона І Бонапарта, Л. підготував для урядовців історико-інформаційний трактат «Про політику та розбудову російського панування» (вийшов друком у Парижі). В ньому увага знову приверталася до міжнар. амбіцій рос. імператорів, які «переступили Дністер, Борисфен [Дніпро], Дунай і навіть широкий бар’єр Чорного моря», знищили Річ Посполиту — кордон «між Росією і “цивілізованою Європою”». 1810 він анонімно надрукував у Парижі книгу «Історична картина політики римської курії від початку її могутності до наших днів», в якій обґрунтовував здійснене франц. імп. Наполеоном I Бонапартом позбавлення папства світської влади. 1812, під час походу «Великої армії» проти Росії (див. Війна 1812), перевидав у розширеній версії трактат «Про політику...», включивши до нього відредагований
особисто Наполеоном I Бонапартом псевдодокумент «Заповіт Петра Великого», що був складений наприкінці 18 ст. польс. емігрантом М.Сокольницьким й поширювався відтоді в істор. літературі.
1814 у Парижі видрукував у повному обсязі (1813 побачило світ пробне видання) 2-томну «Історію козаків, якій передує вступ або погляд на народи, що мешкали в країні козаків до навали татарів». За повнотою документації ця праця перевершила все, що публікувалося раніше на Зх. про Україну. В ній докладно охарактеризовано систему військ. організації та тактику битв козаків, їхню боротьбу проти польс. панування, висвітлено становлення, зміцнення й руйнування Запорозької Січі (останню Л. вважав «унікальним об’єднанням у давній і новій історії»). Разом з тим Л. цілком відмовився від посилань на рос. історіографію, мотивуючи це тим, що її представники «не погоджуються визнавати козаків нацією й змальовують їхні подвиги часом у надто непривабливому світлі». Провідними постатями визвол. змагань укр. народу він вважав Б.Хмельницького (його правління, на думку Л., становило «видатну добу») та І.Мазепу (за те, що той уклав союз із Швецією), а перехід України «під покровительство Росії» трактував як повернення до «нового рабства».
Продовженням істор. студій Л. став заснований ним 1828 «Історичний та політичний щорічник».

* * *

...Поза проектом утворення Наполєоніди найяскравішим доказом зацікавлення Наполеона Україною, напередодні рішучого двобою з Росією залишиться праця Лєсюра. Книга ця була досі розмірно мало відома у Франції та на Україні і як завжди буває в таких випадках чимало Dichtung
.звязано з цим твором. Аналіза книги Лєсюра, розшуки в архіві французького міністерства закордонних справ і в особистій бібліотеці Лєсюра (у місті Ґіз) — все це дає змогу, коли не остаточно, то в значній мірі освітлити епізод Лєсюра в історії українських плянів Наполеона.

На початку 1811. р. Лєсюр, за тих часів зовсім офіційний публіцист, дістав наказ Наполеона зложити докладну працю про козаків. Ці0 цей наказ вийшов від самого Наполеона, на маємо сьогодні три документальні докази, які тут і подаємо. В архіві міністерства закордонних справ переховується уривок рукопису КНИГИ Лєсюра із приміткою: „Це є частина праці, яку з наказу імператора зложив п. Лєсюр, публіцист міністерства закордонних справ”. У передмові до другого видання своєї праці Лєсюр пише: „Я вважаю своїм обо І вязком ствердити, що цю працю мені замовив останній уряд”, тобто Наполеон. Нарешті в некрольозі, що появився в 1849 році в урядовому „Моніторі” читаємо: „Імператор прохав Лєсюра написати історію козаків”.
Міська бібліотека в Ґ із переховує в себе решту книгозбірні Лєсюра та його паперів. Находиться
там і примірник „Козаків” з примітками на марґінесах Лєсюра, частина його щоденника, деякі папери про грошеві розрахунки Лєсюра, кілька листів Талєйрана, Готеріва, Бассано та інших наполеонівських достойників. Переглядаючи всі ці папери, видко, що сам Наполеон цікавився ходами праці Лєсюра та ймовірно навіть читав деякі уривки в рукописі або в коректі. Цікаво, що в одному листі до Лєсюра знаний уже нам Готерів звертає увагу офіційного публіциста на уривок із праці кембріджського професора Клерка, яку, як ми вже згадували, сам Готерів
переклав на французьку мову. Ось цей уривок, яким Готерів радив Лєсюрові покористуватися:
„Хати на Україні чисті й білі, як в Уельсі — мандрівникові здається, що він перенісся до Голяндії або до Норвегії. Нарід на Україні нагадує верховинців із Шотляндії... Після повстання Мазепи ро сійський уряд не переставав нищити привілеїв України”. Взагалі можна ствердити словами Фредеріка Массона, що книга Лєсюра є „рефлексом думки імператора”. Почав Лєсюр писати свою працю, мабуть при кінці 1811 року, гадаємо в листопаді. В щоденнику Лєсюра знаходимо таку фразу про „Історію к о за ків” : „Відома праця, якою вельми цікавляться” (12. березня 1812. p.). Наполеон був уже за Вислою, але Лєсюр ще не закінчив своєї праці і в листі до міністра закордонних справ Бассано виправдується: „Я бажаю основно освітлити всі питання про козаків, що е нині такі актуальні. Тільки знаючи їх минуле, можна зрозуміти їх сучасні змагання”. Коректу книги Лєсюра привезли Наполеоновівже в Росії, саме напередодні Бородінської битви, що вирішила долю Москви. Відомо, що той самий куріер привіз із Парижа портрет „Римського Короля”, сина Наполеона. Напередодні Бородіна носили по бівуаках (!) „Великої Армії” портрет Римського Короля — сцена, яку так чудово змалював Толстой у „Війні і мирі”. Так назавжди память про книгу Лєсюра буде звязана з тим, хто за дитячих років був „Римським Королем”, а помер „полковником австрійської служби, Райхштадським герцогом...”
Як бачимо, для Наполеона вспіли виготовити лише коректу книги. У Національній Друкарні, колишній „Цісарській Друкарні” є записка, що 1000 примірників коректи праці п. Лєсюра передано до штабу Дієвої армії. Вся ця справа була оточена деякою таємничістю і окрім кількох людей ніхто про неї нічого не знав. Нині важко знайти примірник тієї коректи, яка майже вся загинула підчас катастрофи „Великої Армії”. На щастя сам Лєсюр подарував сучасній „Національній Бібліотеці” один примірник своєї коректи з власноручним автографом.

„Історія Козаків” Лєсюра — книга сумлінна і, як на ті часи, навіть наукова. Автор використав
майже всю, яка була до нього в європейських мовах, літературу про Україну. В його книгозбірні була значна кількість цих використаних праць, але більшости їх тепер уже нема у книгозбірні Лєсюра. Лєсюр між іншими шукав перекладача для російської мови праці Ґолікова про царя Петра; невідомо лише, чи він його знайшов. Пуфендорф, Дегюінес, Бюшінґ, Лєклєрк, Пей-
сонель, Мальт-Брюн, Геродот, Тукідид, Босюе, Діодор із Сицилії, Овідій, Пліній, Страбон, Тацит, Шерер, Мілєр, Кромер, Длуґош, Боплян, Шеваліе, Манштайн, Рулієр, Пасторій, Нордберґ, Адлєр- фельд... — ось головні джерела, на які покликається Лєсюр. Під оглядом документації праця Лєсюра залишає за собою всі французькі твори XVIII. в., що займалися Україною. Можна лише жаліти, що Лєсюр не використав архіву міністерства закордонних справ, де був у себе дома, але це сталося певно з огляду на поспіх у праці. Що він мав на увазі покористуватися цим архівом — це видко хоч би з того, що в паперах Лєсюра ми знайшли кілька записок із реляцій французьких послів на сході Европи, які нераз згадують про Україну. Очевидно, що праця Лєсюра повна симпатій до України та до її національних змагань.
„Українці — пише Лєсюр — більш великодушні, більші отверті, більш ввічливі, більш гостинні і мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони — українці — уявляють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі”, тобто над росіянами...









 
"sont petites, mais plus propres que celles des Russes"
(невеликі, але чистіші, ніж російські)
"A la vue de leurs chambres regulierement lavees"
(Свої приміщення ретельно чистять )




Masson, Charles-François-Philibert (1761-1807) Шарль Масон (1762— 1807) французький протестант, жив у Росії від 1786 р., де вчителював і був особистим секретарем майбутнього Олександра І У 1796 р. цар Павло вислав Масона з Росії і книга його була там довго заборонена. У праці Масона Наполеон прочитав цілу главу
під назвою „Козаки”, а саме: „Войовнича козацька нація незабаром зникне з землі, подібно іншим націям, на яких ляг російський скиптр, хіба, що щаслива революція визволить Козаків від ярма, що їх гнітить і нищить”. Масон підкреслює відмінність українців від росіян („нічого спільного з росіянами”), їх відвагу й те, що вони не звикли до кріпацтва. „...3 Україною Росія перестала рахуватись, коли .побачила, що це може зробити безкарно...” „...Козацька держава (L’ Etat des Cosaques) була- щаслива, як порівняти її цілковиту незалежність з цілковитою неволею росіян, що сьогодні господарюють на Україні...”. Останнім справжнім гетьманом Масон уважає Мазепу, якого задуми докладно описує. Знищення української автономії' „завдало остаточний удар незалежности козаківг які від нині були зрівняні з російськими невольниками. Коли лиш один раз деспотизм почав топ- тати права народів, від тоді він уже не міг зупинитися. Найменша павза параліжує його, треба, що5 він ішов вперед, доки не впаде в безодню, яку сак собі приготовив, або не розібється об перепони, що їх сам спричинив. Гніт народжує незадоволення, яке раніше чи пізніше переходить у спротив,:. а потім у повстання. Козацька нація, саме тепер перебуває в такій кризі...”







"Нічого спільного з росіянами"-  "rien de commun
avec les Russes".



Джерело: Googl books

Мапа морського сполучення між Францією (Марсейль) і Україною (Одеса), зложена географом міністерства закорд. справ Barbie de Bocage у 1804 p. (Bibliothèque Nationale)

Мій Дорогий Друже,
Ви прохали в мене кілька рядків передмови для Вашої книжки. Я дуже щасливий, що маю нагоду скласти Вам побажання за Ваше гарне зусилля, щоб привернути історичні права українській нації. Коли після провалу Росії та единонеділимого царату імя України знову віджило в історії, Ви один із перших у Франції проголосили, що Україна не е чистою вигадкою німецької науки або німецької амбіції до гегемонії і я з радістю віддав у цій справі для ваших послуг „Журнал Наполеонівських Студій” (1922).
Завдяки Вам ми будемо краще памятати, що Україна — давня й велика нація, яка з покоління
в покоління зберігала свої традиції та права. Завдяки Вам ми віднайшли політику нашої старої монархії і ми краще зрозуміли Мазепу. Але головно, дорогий мій друже, дозвольте привітати Вас і подякувати за те, що Ви допомогли нам зрозуміти й передати це зрозуміння іншим — справжню постать Наполеона. Дехто, особливо німці, принаймні прусаки, бажали зробити з нього тирана, деспота.

Vous savez bien, vous, qu’il fut un libérateur; — il a appelé l’Italie à l’indépendance, il a ressuciité
un moment la Pologne. On retrouve 'son nom dans Ja renaissance de la Yougo-Slavie à côté de celui
de Kara Georges, et de la Grèce à côté de Rhigas. Vous nous avez rendu un grand service scientifique
et politique, en rappelant qu’il a réveillé aussi la conscience nationale de l’Ukraine. L’Ukraine vit чt vivra. Nous autres Français, fils de la Grande Révolution, nous saluons votre Ukraine libre.
Nous sommes jassurés qu ’elle g ardera à no tre France les sentiments d’amitié q u ’elle affirme depuis des siècles.

(історик наполеонівської доби) Edouard Driault.


Немає коментарів:

Дописати коментар