середа, 28 січня 2015 р.

Шарій

Мабуть кожен чув про Шарія. Спеціалізується він на спростуваннях і викриттях українських ЗМІ. Напевно тому в дискусіях вата дуже часто використовує посилання на них як аргумент. Але насправді більшість з цих так званих "викриттів" і "спростуваннь" настільки тупі і бездарні, що у мене навіть склалася думка, що Шарій не зовсім нормальний, простіше кажучи - дебіл.

Мені вже набридли ці постійні посилання на Шарія, тому я вирішив докладно розібрати деякі його "викриття", посилання на які мені присилали.

Але краплею, яка переповнила чашу мого терпіння, стало ось це інтерв'ю:



Я взагалі не зрозумів, що він за допомогою цього інтерв'ю намагався довести. Припустимо військовослужбовець, якого показав Шарій, дійсно служив на українському "Буці". Припустимо він говорить щиру правду. І що з того? Що це інтерв'ю доводить? Що Боїнг збила українська армія? Цей хлопець дійсно припустив, що це могло бути. Причому саме припустив, але не довів і тим паче не стверджував цього. Більше того, коли Шарій запитав його як це могло б статися і чому українська армія могла б збити Боїнг, хлопець нічого конкретного не сказав, а навпаки, зізнався що не знає і не розуміє. Іншими словами цінність цієї інформації нульова. Тоді заради чого Шарій брав це інтерв'ю?

Напевно відповідь на це питання міститься в назві цього інтерв'ю - "Людина з ТОГО САМОГО бука".



На самому початку інтерв'ю:Шарій сказав що він вже нібито спростовував СБУ, з приводу Бука. Швидше за все він мав на увазі цей сюжет. Все його "викриття" побудовано на тому що російський Бук мав на борту номер 312. Щоб спростувати цю інформацію Шарій відшукав у ВСУ Бук з таким самим номером. Мабуть він на повному серйозі вважає, що якщо в українській армії є Бук з номером 312, то в російській армії Бука з таким же номером бути не може.

В інтерв'ю військовослужбовець розповідає за яким принципом нумеруються Буки. Перша цифра це номер дивізіону, друга цифра номер батареї і третя номер розрахунку (обслуги). Таким чином виходить що цей хлопець служив у другому розрахунку першої батареї третього дивізіону. Нумерацію цю придумали не ми, а вона дісталася нам у спадок від Радянського Союзу, тому цілком можливо, що така ж нумерація використовується і у російській армії. Це що ж означає, що на думку Шарія в РФ немає трьох дивізіонів Буків, в яких була б хоча б одна батарея, в якій були б як мінімум два розрахунки? Це реально? Звісно ж ні. Цілком очевидно, що У РФ є як мінімум три дивізіони Буків і як наслідок просто зобов'язаний бути Бук з номером 312. Саме російський Бук 312 збив Боїнг. Тому російський Бук 312 не той, який продемонстрував Шарій.

Справа в тому що у російського Бука є кілька особливих ознак. Саме за цими цих ознаками автори цього фільму:



(надалі просто "фільм") відстежили як Бук, який збив Боїнг пройшов з Росії до того місця звідки запустили фатальну ракету і як повернувся назад. Одна з цих прикмет це сам номер 312, в якому цифра "1" частково стерта. Це видно з цього скріншота, зробленого з фільма:



Як я вже писав вище, автори фільму простежили маршрут цього РОСІЙСЬКОГО Бука до місця злочину і назад. Тому ця фотографія у фільмі з'являється неодноразово.

У відео Шарія український Бук теж показаний кілька разів. Ось 2 скріншота з цього відео, на якому чітко видно номер:


                                        Як то кажуть - "відчуйте різницю".

До речі відстань між цифрами в номерах на російському і українському Буках різна. Таким чином не «СБУ лоханулась по крупному", як стверджує Шарій, а "лоханувся" по крупному сам Шарий. Але це не єдиний сюжет де він "лоханувся".

вівторок, 25 листопада 2014 р.

Новоросія, чи витримує вона перевірку фактами?

Вас ніколи не цікавив національний склад селян начебто споконвіку російської Новоросії?
           Ну й даремно.
         
          А він ось який:

За даними перепису 2001 року чисельність сільського населення (далі чсн) Донецької області, наприклад, складала 480 190 чол.; з них українців було 352 688 чол. (73, 44% від загальної маси) і лише 89 158 (18, 56%) росіян

не особливо відрізняється картинка й по Луганській області, де чсн складає 356 737 чол.; серед яких 259 328 чол. етнічних українців (72%) і лише 91 626 росіян

у Дніпропетровській області чсн 609 688 чол.; з них: українців 551 371 (90, 43%), росіян 44 874 (7, 36%)

у Запорізькій області чсн становить 473 982; з них: українців 364 768 (76, 96%), росіян 81 251 чол. (17, 14%)

у Миколаївській області чсн 427 887; з них: українців 381 431 (89, 14%), росіян 27 092 чоловік (6, 33%)

у Харківській області чсн 629 412; з них: українців 512 001 (81, 34%), росіян 104 366 чоловік (16, 58%)

у Херсонській області чсн 470 398; з них українців 410 381 (87, 24%), росіян 41 376 чоловік (8, 79%)

джерело
Використані дані: результати Всеукраїнського перепису населення 5 грудня 2001 року

Як бачимо, у сільському населенні "споконвіку російської Новоросії" величезну більшість складають українці. Але можливо це "свідоміти" фальсифікували результати перепису? Можливо. Тому давайте порівняємо наведені дані з результатами радянського перепису 1989 року.

Отже:

за даними перепису 1989 року чсн Донецької області становила 520 616 чол.; з них українців було 363 763 чол. (69, 87%), росіян 116 403 чол. (22, 35%)

у Луганській області чсн 392 246; з них 267 790 українців (68, 27%) і 116 883 росіян (29, 79%)

у Дніпропетровській області чсн 651 379; з них 571 709 українців (87, 76%) і 63 335 росіян (9, 72%)

у Запорізькій області чсн 506 179; з них 365 332 українців (72, 17%) і 109 815 росіян (21, 69%)

у Миколаївській області чсн 457 956; з них 391 182  українців (85, 41%) і 43 539 росіян (9, 5%)

у Харківській області чсн 686 250; з них 527 790 українців (76, 9%) і 143 739 росіян (20, 94%)

у Херсонській області чсн 481 746; з них 403 859 українців (83, 83%) і 61 309 росіян (12, 72%)

джерело
Використані дані: результати Всесоюзного перепису населення 1989 року.

Як бачите, й у 1989 році українці складали абсолютну більшість серед селянського населення так званої Новоросії. Які "свідоміти" могли фальсифікувати радянський перепис? Правильно, ніякі.

Чому це так важливо? Та тому що відповідь на питання про приналежність цих територій дуже проста. Оскільки села виникають раніше ніж міста, то ми впевнено можемо сказати: "чиє село, того й земля".



четвер, 19 червня 2014 р.

Вірші про майдан, революцію і війну. Розвінчуємо міф про совкове мислення людей старшого покоління.

Революция (февраль 2014)
Революция восстала,
Видим дымы баррикад.
Тут ребята – там солдаты –
Перед Богом все стоят!
Никогда не думалось,
Что такое будет.
Что стрилять свои - в своих,
Будут из орудий!
И среди народа- недовольства рост.
Желто-синей ленточкой перевязан мост!
И революционный развернулся флаг.
Многих, очень многих…
Вывоз автозак…!
Но из этого «болота» -
Нет другого «брода»!
Так вот выйти из доверья – своего народа!
А у наших депутатов – совесть, честь – уснули.
И в мороз и в дожди ребята – Все пошли под пули!
Автоматик новенький,
Бьет из подворотни:
Оказался самый храбрый- у «Небесной Сотни»!
«Боритесь и поборите!
Вам Бог помогает»!
Жаль! Такая молодеж,
От пуль погибает!
И армян! И белорус!
Чем же виноваты?
Что керманычь наш – он – трус,
Что душа из ваты!
А за золото свое – на народ – облава!
Слава! Слава Украине! И героям – Слава!
***
Майдан 2014
Незалежности Майдан,
Он народу – Богом дан.
Слышал пули и огонь,
Слышал раненых он - стон.
Видел он и жертв кровь,
Видел новую любовь!
Молодеж и стариков!
И теперь на все готов!
Видел песни и стихи,
И молитвы и штыки!
Видел дым баррикад,
Глаза молодых солдат!
Видел слезы матерей:
«Кто спасет судьбу детей?!»
Виноватых – видел дрож:
«Покарает Бог за то же!»
Наш Майдан – предвидел страх,
В олигарховских глазах!
И Майдан идет вперед!
Он растопит в серце - лед!
Страшною судьбой гоним,
Миллионы ж - все – за ним.
С правдой, с честью – за мечтой!
Он поборет страх любой!
И пойдет на все опять,
Всех надежды – оправдать!
Север, Запад, Юг, Восток –
Будьте разом!
В помощь - Бог!
Но сказал народу Бог:
«Помогу! Будь сам неплох!»
(18-21 февраля 2014)
***
Русский «папа»
Розработал Крымский план,
От радости «папа» - пьян!
Но ведю люди – не игрушки –
Как бы тебе самому –
не попасть на мушку!
«Лес Майдана» - встань! Встань!
Перешел он грань! Грань!
Дура – власть! Поймите!
И на красной площади - флаги поднимите!
В каждую семью пришел!
Как сезоны в моде,
Но поддержки - не нашел
Он в простом народе!
Север, Запад, Восток, Юг
Под «пятой», в препонах!
Не хотят его «услуг»
И дурных законов!
Олимпийский факел тухнет,
Кончится феерия.
Скоро! Очень скоро рухнет.
Российская Империя!
На майдане «лес встанет»-
Вещий сон – сбывается.
«Соловей» уж не поет-
А Дума «дурью мается!»
«Наворочали» делов
В Думе - депутаты –
Своих – не било мозгов?
Под «пятой» у «папи»?
Он все факты переврал,
С Лавровым обсуждая!
В Крыму он танки подганял,
Чужое отбирая!
Скоро! Скоро край придет!
Вспомнят Евро-азию,
Если только не уймет-
Он свою «фантазию»!
Ах, полковник – генерал!
Такую власть тебе Бог дал!
Ты мог в историю попасть!
А ты попал в такую «мразь»!
Верней – ударил «мордой в грязь»!
***
Ненависть
Не верят все – уроду!
Так что ж он натворил?
Ненависть к народу-
В Мире возбудил!
К руському народу
Зло кастет и месть!
За нашу свободу!
За добро и честь!
Ненавистна даже
Кремлевская звезла,
Поезд пасажирський,
Что везет туда!
Ненавистна форма,
Одета на солдат.
Звук в оркестре – горна,
Русский автомат!
Ненависть к конфеткам
Сделанным в Москве,
К русским газетам,
Мелькающим в толпе.
Ненависть к парфюму-
«Красная Москва»
К депутатам в Думе,
Что плодят войска.
Чем же виновати-
Народ и москвичи?
Что слоят у влады-
Зомби-палачи?!
И теперь подумай
Ти-Россия-мать.
Как же этому…
Можно доверять?
***
Уроки Вовы
«Вперед, солдат! Ату, солдат!
Ты получил и деньги и приказ,
Взрывать, крушить, убить 100 раз.
Бог далеко! А рядом автомат!»
Мои солдати, я в вас верю,
Хоть не признаю никогда.
Плевать на вас и на потери.
С меня, как с гуся – вся вода!
Так руки чешутся мои.
Нажать на ручку автомата,
Я б сутками «играл» в бои.
Но очень уж боюсь я NATO.
И самолетов рективных,
Боюс его солдат активных.
Боюсь – свои потом восстанут.
И подчиняться перестанут.
Я все равно вас не признаю.
Ви – не мои, а я – не ваш.
По фотках матери узнают.
«И много этих «козней» будет!»
Подпольный я отдал приказ.
И 100 полковников прибудет,
с Чечни – командовать для нас.
Я научу вас, как с розгона.
Могли зайти в любую часть.
Чтоб без единого патрона.
Сумели взять любую власть.
Не лезь вперед, а то - убют.
Держись позаду и сбочку!
Пусть дурочки вперед пойдут,
Держи гранату на чеку.
И он во имя триколора,
Нажмет гашетку до упора.
Кого убет – не хочет знать.
Солдат, ребенка или мать.
О! Бог! Пошли потоп вселенский!
Ему и армии его!
Взорви состав частей всех N-ских!
Освободи народ - от этого всего!!!
***
«Вещий сон» Путина.
Я памятник себе – воздвиг нерукотворный.
Из автоматов, пуль, из танков и гранат,
Из слез, проклятый – всех народов горных.
Из Крыма, Харькова, Донецка и солдат.
Я захотел себя увековечить,
В историю войти я захотел.
Плевать на всех, кого решил – увечить.
Солдат и молодеж, живых и мертвых тел.
Когда-то бабка мне сказала:
Что я увижу «вещий сон»
Пооосле него будет потерь немало.
И будет кровь, и гул, и стон.
И что я буду знаменитым,
И будет «лес» по городам.
Солдат – будет слицом закрытим.
Поднимут флаги - тут и там.
Теперь – я лиш глаза закрою,
Как вижу я во сне сквозь дым –
Детей и стариков, готовых к бою,
Чечню, Афган, Осетию и Крым.
Внезапно – голова пошла кругом.
И стало жарко, очень жарко мне.
Земля вдруг загорелась под ногами,
И оказался я в аду – на дне.
«Где ты, бабулечька, родная?»
Останови мой вещий сон!
Открой ты мне ворота рая,
И забери и з ада – вон!
Но ты старушка мне сказала:
«Везде есть край и есть придел.
Ти «набомбил» уже немало.
Есть перечень твоих – всех – «чорных» дел!
Ты – генерал! Не просто – «сотник»,
Пойми, что ты – из «высших» рыл,
Тебе нельзя к «Небесной сотне»!
Ты слишком много нагрешил!
А «палачам» - нигде нет места!
Нет места и в Небесному Саду!
Нет у тебя ни совести, ни чести,
Так оставайся ты в горящем смоляном аду!
***
Русским солдатам!
Иди солдат домой! Иди же ради Бога!
И забери ты автоматик свой!
Который целиш против своего народа,
Быть может это – твой последний бой!?

Вы же не солдати! Просто пешки!
Он на перед всех вас продал!
Хихикая, как клоун! Вспешке,
Над депутатами он встал.

Иди солдат домой! Иди пока не поздно!
Вас матери – живими – дома ждут!
Не спят и днем, и ночью звездной,
Они же знают, что вы тут?!

Тебе он тряпкой – рот закрил!
А пикнеш?! И тебя не пожалеет!
Какие помыслы! У этих высших рыл?
От них – все – смертью – так и веет.
А Путин? Он не стоит материнских слез!
Которые она прольет, годами ожидая сына.
И луч надежды – матери – унес,
Сквозняк войны с плевком в народы Крыма.

А мама!? Он забрал у ней – тебя!
Толкнув в войну и мясорубку!
Расчет: твоею смертью – за себя!..
Ведь не зажег «Он» Мира Трубку!

Иди сынок домой! Домой! Ты мамина надежда!
Пусть о героях песни - все поют!
И будет радость, будет все, как прежде,
А не в гробах железных повезут!

Домой! Домой! Там есть любовь, цветы и хата.
Весна идет! И матери ждут вас!
И ждут красивые девчата,
А тут: война, казарма, автомат, приказ!
Последний Бой! И не услышиш ты как соловей поет.!
Не будет радости! И солнце в омут прыгнет!
Кто к нам с оружием придет!
Тот от оружия – погибнет!

И не стреляй ты в своего собрата!
Ведь он - такой же как и ты!
Жывите оба! Вы хорошие ребята!
А то зароют в землю и на могилу принесут цветы.

А наш майдан – пугнус слегка,
Миллиардера – дурака,
В России ж власть!?
Не власть, а жуть!
Россия – следующая будь!
***
Частушки
Гоблин с Путиным дружыл,
Гоблин – помощи просил:
«Дай мне денег, дай солдат,
Я хочу повоэвать!»

Наплевать мне на народ,
Лиш бы сытый был мой рот.
И на Крым мне наплевать,
Дайте мне повоевать!

Всех «прижму» я депутатов,
И под дулом автоматов,
Я закон приму любой,
И на всех пойду войной!

И тебе построю дачу,
Я на Крымском берегу,
«Только танков дай в придачу!
Но об этом – ни гу –гу!»
Так хочу я Чорном море,
Свои ноги помочить.
Что готов – на свое горе –
Миллионы – «замочить!»

Ну а крымские татары,
Все собрались тут, как тут.
Уцепились все за землю –
И сказали – не уйдут.

Покупатся в Чорном море,
И создать себе уют –
Я хотел бы да вот - горе –
Все народы не дают.

Путин Гоблину сказал:
«Ти меня уже достал!
Подставляеш под закон!
Скажут все: пошел ты вон!»

«Я ведь тоже - человек!
Не хочу попасть в Бельбек!
Там свои стреляют,
А вдруг я пострадаю!»

Все не спят, война в зените!
Затопили корабли!
Люди. Милые! Гоните!
Их с украинской земли!
***
Януковичу (8 марта 2014)
Иногда, совсем иногда,
Мы мечтаем о жизни другой.
Мимо нас пробегают года…
Оглянись иногда! Кто остался с тобой?

Твое время ушло, словно дым.
Никогда о таком не мечталось!
Ты – один, ты один, ты – один!
Вот какая пора настала!

Ничему ты не рад! Никому!
Преждевременно постаревший!
Нет! Не сладко тебе одному,
Преждевременно поседевший!

Ты и стар! Ты и сед!
Никого рядом нет, но ты – волен!
А теперь поищи для себя ты ответ:
«Почему же ты жизнью опять недоволен?»

«Пустота! Нету сил, нету радости!»
Никому я не нужен на свете?
«Впереди лишь одни неприятности?»
На вопросы мои ответьте!

«Да! Не нужна ты никому!
Преждевременно постаревший!
Сохранил? Или развеял любовь свою?
Преждевременно поседевший!»
***
Спасибо!
Спасибо, вам, ребята! За то, что вы у нас-
Отличные солдаты! Исполнили приказ,
И стала Украина сильнее евновь и вновь!
Вы этим доказали воэнную любовь!
Спасибо, вам, солдаты!
Исполнили свой долг!
Предупредив утраты –
живым остался полк!
Надежда Украины – защита всех дитей!
Мир не упал руины, от бомбы разом с ней.
Спасибо, вам, солдати!
Спасли всех матирей!
За то, что не оставили – ви -
без отцов – детей!
Но судный день настанет:
Позорный росдесант!
Подумай головою и ты – Россия – мать!
Ни мир, ни мы с тобою,
Не хочем воевать!
Не рвут кругом снаряды,
Погибших нет в морпех.
Ребята у отряда - перехрестили всех!
Ребята! Берегите и Харьков и Донбасс
Любите и храните, все то - что есть у вас! 

(Бабушка Люда)

понеділок, 21 квітня 2014 р.

Фашизм не пройдет, никакой фашизм, кроме росийского!

Я думаю любовь россиянских поцреотов к украинской истории ни для кого не секрет.
Но если старательно замалчиваемая российскими СМИ тема русских национальных формирований в рядах Вермахта и СС украинскими освещена достаточно полно, то о русских теоретиках нацизма в Украине не известно практически ничего.
А ведь этих людей часто и с удовольствием цитируют те, кто с апломбом называет себя антифашистами и борцами против бандеровщины: приникать к источникам благодати соответственно тут и тут.
А вот, например, какая лепая фофудья струилась из-под пера товарища Ильина в 1933 г.: "...Европа не понимает национал-социалистического движения... Мы советуем не верить пропаганде, трубящей о здешних “зверствах”... То, что совершается, есть великое социальное переслоение; но не имущественное, а государственно-политическое и культурно-водительское... Удаляется все, причастное к марксизму, социал-демократии и коммунизму; удаляются все интернационалисты и большевизаны; удаляется множество евреев... Дух национал-социализма... выдвигает положительные и творческие задачи..."

«Национал-социализм. «Новый Дух» — это 1933 г.
отсюда
 Ну да ладно...спишем на знакомство Ильина с теорией (1933 г.) и незнакомство с практикой. Может быть впоследствии он узбагоился?
А ничуть не бывало!
Вот какую фофудью выдающийся идеолог русских националистов пишет в 1948 г. (напомню, с 1933 года пошло 15 лет — 15 лет трагедии человечества. В 1939-1945 гг состоялась Вторая Мировая Война, в т.ч. с 1941 по 1945 гг против СССР, 1947 году состоялся Нюрнбергский процесс):
"...Фашизм был... прав, поскольку искал справедливых социально-политических реформ... Фашизм был прав, поскольку исходил из здорового национально-патриотического чувства, без которого ни один народ не может ни утвердить своего существования, ни создать свою культуру... Однако наряду с этим фашизм совершил целый ряд глубоких и серьезных ошибок, которые... и придали самому названию его ту одиозную окраску, которую не устают подчеркивать его враги... ...Эти ошибки скомпрометировали фашизм... Его культурно-политическая миссия не удалась... Франко и Салазар поняли это и стараются избежать указанных ошибок. Они не называют своего режима “фашистским”. Будем надеяться, что и русские патриоты продумают ошибки фашизма и национал-социализма до конца и не повторят их..."
Иван Ильин, «О фашизме», 1948 г.
отсель
Но может быть это явление нехарактерно для русской философской мысли в целом? — спросите вы. Ага. Как бы не так.
Поцитируем другого известного монархиста, Солоневича Ивана Лукьяновича. А именно его статью «Русский путь», посвященную критике произведения еще одного русского патриота — Родзаевского Константина Владимировича, лидера Всероссийской фашистской партии. Поначалу Солоневич укоряет Родзаевского за низкопоклонничество перед Западом, подчеркивая, что: "...все те идеи, которые сейчас реализуют итальянский фашизм и германский национал-социализм, - все они — русские идеи. И возраста не в двадцать лет, а в тысячу... ...Простите меня, но источники того, что можно называть русским фашизмом, — никак не в Муссолини. Так зачем же нам называть не нашим словом наши же собственные тысячелетние идеи, только позаимствованные иностранцами?..." В конце концов признавая, что... "...В остальном – К. В. Родзаевский стоит на наших позициях: “Мы не контр-революционеры, мы не реставраторы, стремящиеся к восстановлению всего, что было. Мы знаем, что человеческая жизнь никогда не стоит на месте и никогда не повторяется. К былым социальным отношениям и к былым формам жизни вернуться невозможно уже по одному тому, что их нет… Мы вовсе не за возврат помещиков и капиталистов и не за восстановление капитализма, а за новый строй, уже осуществленный на практике в Италии и Германии, а потому не являющийся утопией – за фашистский национально-трудовой строй, за исконный русский служило-тягловый слой, за Русскую Правду..." Иван Солоневич, «Русский путь», 1939 г.
источник
Так что хотелось бы попросить наших антифашистов сделать одно из двух: либо снять крест, либо надеть трусы.

субота, 22 лютого 2014 р.

Ленінопад

Цими днями всією територією України прокотився справжній "ленінонопад", 
Пропонуємо до вашої уваги невеличку підбірку відео з місця подій - звідусіль, де вдалося знайти                                                                    відеозвіти про ці незвичайні, але довгоочікувані опади.
                                                               Приємного перегляду:

1. Біла церква

2. Хмельницький
3. Іллінці                                                                                                                                                  


4. Дніпропетровськ

4. Чернігів



5. Полтава


6. Прилуки

7. Славута (аж два Леніна за раз)








понеділок, 17 лютого 2014 р.

ТИМ, ХТО СХИЛЬНИЙ ІРОНІЗУВАТИ З ПРИВОДУ "РУКИ МОСКВИ"

які ж вони тупі...

 Нещодавно в інтернеті з'явився запис телефонної розмови представника Держдепу Вікторії Нуланд з послом США в Україні Пайєтом, який знаючи моє скептичне ставлення до різноманітних теорій змов, мене неодноразово просили прокоментувати. За словами моїх знайомих цей запис демонструється на доказ того, що українською опозицією керують з Вашінгтону.
Соромно зізнаватися, але досить довго я ігнорував ці прохання, вважаючи, що мова йде про фальшивку. Але згодом зі здивуванням довідався, що Нуланд вибачилася за образу на адресу Євросоюзу, яку вона собі дозволила під час цієї розмови. Що саме по собі означало, що запис справжній. Довелося дивитися.

                                                                Мова про це відео:

субота, 1 лютого 2014 р.

Оригінал Obrazki galicyjskie І. Франка

коментар до цього запису

Наведена цитата: 

"не люблю українців...Так мало поміж ними знайшов я характерів, а так багато дрібничковості, тісної заскорузлості, дволичності і пихи, що справді не знаю за що мав би я їх любити...Чи може маю любити Україну як расу, ту расу обважнілу, розгнуздану, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здібну до політичного життя на власному смітнику, таку плодючу на перевертнів найрізнороднішого сорту..."

зі вступу до польського видання Obrazki galicyjskie 1897 р. не лише обрызана знизу, але навіть у такому, скороченому вигляді, протягом життя з нею відбувалися значні зміни:

"УПД, Уважаемый хаеz дополнил первоначальным вариантом, еще не отредактированным во времена украинизации:...не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб'язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, не зважаючи навіть на ті тисячі більших і меньших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру...".

Що, звичайно є суттєвим уточненням, яке свідчить про початковий намір автора зайвий раз пнути українців.

А ось як звучить цей же текст повністю:

"Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів. Проти тієї гарячої любові до "братнього племені", яка часто бризкає зі шпальт польських реакційних газет, моя сповідь може видатися дивною. Але що ж робити, коли вона правдива? Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо. І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру. Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок. Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ? Коли незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку. Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне".

Як бачимо, якщо не виривати слова з контексту, то смисл сказаного змінюється на прямо протилежний тому, який, як нас намагаються переконати, Франко вкладав у процитовані рядки.

Втім, даний мотив був взагалі притаманний його творчості, і для людей, які з цією творчістю знайомі, нічого дивного у ньому немає:



                                               Ти, брате, любиш Русь,
                                               Як хліб і кусень сала, -
                                               Я ж гавкаю раз в раз,
                                               Щоби вона не спала.

                                              Ти, брате, любиш Русь,
                                              Як любиш добре пиво,-
                                              Я ж не люблю, як жнець,
                                              Не любить в спеку жниво.

                                              Ти, брате, любиш Русь
                                              За те, що гарно вбрана,-
                                              Я ж не люблю, як раб,
                                              Не любить свого пана

                                              Бо твій патріотизм-
                                              Празнична одежина,
                                              А мій - то труд важкий,
                                              Гарячка невдержима.

                                              Ти любиш в ній князів,
                                              Гетьмання, панування,-
                                              Мене ж болить її 
                                              Відвічнеє страждання.

                                             Ти любиш Русь, за те,
                                             Тобі і честь, і шана,
                                             У мене ж тая Русь-
                                             Кривава в серці рана.

                                             Ти, брате, любиш Русь,
                                             Як дім, воли, корови,-
                                             Я ж не люблю її
                                             З надмірної любови.

З цих текстів зрозуміло, що ні про яку українофобію у Франка не може бути й мови. Йдеться виключно про українофобію вищевказаного автора.

На жаль так часто буває: не в змозі піднятися на рівень генія, посередність чи й відверта бездарність намагається встановити "соціальну справедливість" шляхом стягання генія на власний. 
Ну і звичайно такий метод: вкладання власних думок в уста визнаного авторитета, найкраще мертвого, тобто такого, який не здатен себе захистити, є ефективною зброєю інформаційної війни у руках людей, які не звикли гребувати засобами.

Тим, хто надає перевагу сканам пропонуємо ознайомитися з оригіналом того самого автобіографічного вступу до польського видання Obrazki-в galicyjskie-х 1897 року, довкола якого розгорнулася така жвава дискусія і які з незрозумілих причин невідомі користувачам української частини всесвітньої павутини:















джерело: ми в ЖЖ