вівторок, 25 листопада 2014 р.

Новоросія, чи витримує вона перевірку фактами?

Вас ніколи не цікавив національний склад селян начебто споконвіку російської Новоросії?
           Ну й даремно.
         
          А він ось який:

За даними перепису 2001 року чисельність сільського населення (далі чсн) Донецької області, наприклад, складала 480 190 чол.; з них українців було 352 688 чол. (73, 44% від загальної маси) і лише 89 158 (18, 56%) росіян

не особливо відрізняється картинка й по Луганській області, де чсн складає 356 737 чол.; серед яких 259 328 чол. етнічних українців (72%) і лише 91 626 росіян

у Дніпропетровській області чсн 609 688 чол.; з них: українців 551 371 (90, 43%), росіян 44 874 (7, 36%)

у Запорізькій області чсн становить 473 982; з них: українців 364 768 (76, 96%), росіян 81 251 чол. (17, 14%)

у Миколаївській області чсн 427 887; з них: українців 381 431 (89, 14%), росіян 27 092 чоловік (6, 33%)

у Харківській області чсн 629 412; з них: українців 512 001 (81, 34%), росіян 104 366 чоловік (16, 58%)

у Херсонській області чсн 470 398; з них українців 410 381 (87, 24%), росіян 41 376 чоловік (8, 79%)

джерело
Використані дані: результати Всеукраїнського перепису населення 5 грудня 2001 року

Як бачимо, у сільському населенні "споконвіку російської Новоросії" величезну більшість складають українці. Але можливо це "свідоміти" фальсифікували результати перепису? Можливо. Тому давайте порівняємо наведені дані з результатами радянського перепису 1989 року.

Отже:

за даними перепису 1989 року чсн Донецької області становила 520 616 чол.; з них українців було 363 763 чол. (69, 87%), росіян 116 403 чол. (22, 35%)

у Луганській області чсн 392 246; з них 267 790 українців (68, 27%) і 116 883 росіян (29, 79%)

у Дніпропетровській області чсн 651 379; з них 571 709 українців (87, 76%) і 63 335 росіян (9, 72%)

у Запорізькій області чсн 506 179; з них 365 332 українців (72, 17%) і 109 815 росіян (21, 69%)

у Миколаївській області чсн 457 956; з них 391 182  українців (85, 41%) і 43 539 росіян (9, 5%)

у Харківській області чсн 686 250; з них 527 790 українців (76, 9%) і 143 739 росіян (20, 94%)

у Херсонській області чсн 481 746; з них 403 859 українців (83, 83%) і 61 309 росіян (12, 72%)

джерело
Використані дані: результати Всесоюзного перепису населення 1989 року.

Як бачите, й у 1989 році українці складали абсолютну більшість серед селянського населення так званої Новоросії. Які "свідоміти" могли фальсифікувати радянський перепис? Правильно, ніякі.

Чому це так важливо? Та тому що відповідь на питання про приналежність цих територій дуже проста. Оскільки села виникають раніше ніж міста, то ми впевнено можемо сказати: "чиє село, того й земля".



четвер, 19 червня 2014 р.

Вірші про майдан, революцію і війну. Розвінчуємо міф про совкове мислення людей старшого покоління.

Революция (февраль 2014)
Революция восстала,
Видим дымы баррикад.
Тут ребята – там солдаты –
Перед Богом все стоят!
Никогда не думалось,
Что такое будет.
Что стрилять свои - в своих,
Будут из орудий!
И среди народа- недовольства рост.
Желто-синей ленточкой перевязан мост!
И революционный развернулся флаг.
Многих, очень многих…
Вывоз автозак…!
Но из этого «болота» -
Нет другого «брода»!
Так вот выйти из доверья – своего народа!
А у наших депутатов – совесть, честь – уснули.
И в мороз и в дожди ребята – Все пошли под пули!
Автоматик новенький,
Бьет из подворотни:
Оказался самый храбрый- у «Небесной Сотни»!
«Боритесь и поборите!
Вам Бог помогает»!
Жаль! Такая молодеж,
От пуль погибает!
И армян! И белорус!
Чем же виноваты?
Что керманычь наш – он – трус,
Что душа из ваты!
А за золото свое – на народ – облава!
Слава! Слава Украине! И героям – Слава!
***
Майдан 2014
Незалежности Майдан,
Он народу – Богом дан.
Слышал пули и огонь,
Слышал раненых он - стон.
Видел он и жертв кровь,
Видел новую любовь!
Молодеж и стариков!
И теперь на все готов!
Видел песни и стихи,
И молитвы и штыки!
Видел дым баррикад,
Глаза молодых солдат!
Видел слезы матерей:
«Кто спасет судьбу детей?!»
Виноватых – видел дрож:
«Покарает Бог за то же!»
Наш Майдан – предвидел страх,
В олигарховских глазах!
И Майдан идет вперед!
Он растопит в серце - лед!
Страшною судьбой гоним,
Миллионы ж - все – за ним.
С правдой, с честью – за мечтой!
Он поборет страх любой!
И пойдет на все опять,
Всех надежды – оправдать!
Север, Запад, Юг, Восток –
Будьте разом!
В помощь - Бог!
Но сказал народу Бог:
«Помогу! Будь сам неплох!»
(18-21 февраля 2014)
***
Русский «папа»
Розработал Крымский план,
От радости «папа» - пьян!
Но ведю люди – не игрушки –
Как бы тебе самому –
не попасть на мушку!
«Лес Майдана» - встань! Встань!
Перешел он грань! Грань!
Дура – власть! Поймите!
И на красной площади - флаги поднимите!
В каждую семью пришел!
Как сезоны в моде,
Но поддержки - не нашел
Он в простом народе!
Север, Запад, Восток, Юг
Под «пятой», в препонах!
Не хотят его «услуг»
И дурных законов!
Олимпийский факел тухнет,
Кончится феерия.
Скоро! Очень скоро рухнет.
Российская Империя!
На майдане «лес встанет»-
Вещий сон – сбывается.
«Соловей» уж не поет-
А Дума «дурью мается!»
«Наворочали» делов
В Думе - депутаты –
Своих – не било мозгов?
Под «пятой» у «папи»?
Он все факты переврал,
С Лавровым обсуждая!
В Крыму он танки подганял,
Чужое отбирая!
Скоро! Скоро край придет!
Вспомнят Евро-азию,
Если только не уймет-
Он свою «фантазию»!
Ах, полковник – генерал!
Такую власть тебе Бог дал!
Ты мог в историю попасть!
А ты попал в такую «мразь»!
Верней – ударил «мордой в грязь»!
***
Ненависть
Не верят все – уроду!
Так что ж он натворил?
Ненависть к народу-
В Мире возбудил!
К руському народу
Зло кастет и месть!
За нашу свободу!
За добро и честь!
Ненавистна даже
Кремлевская звезла,
Поезд пасажирський,
Что везет туда!
Ненавистна форма,
Одета на солдат.
Звук в оркестре – горна,
Русский автомат!
Ненависть к конфеткам
Сделанным в Москве,
К русским газетам,
Мелькающим в толпе.
Ненависть к парфюму-
«Красная Москва»
К депутатам в Думе,
Что плодят войска.
Чем же виновати-
Народ и москвичи?
Что слоят у влады-
Зомби-палачи?!
И теперь подумай
Ти-Россия-мать.
Как же этому…
Можно доверять?
***
Уроки Вовы
«Вперед, солдат! Ату, солдат!
Ты получил и деньги и приказ,
Взрывать, крушить, убить 100 раз.
Бог далеко! А рядом автомат!»
Мои солдати, я в вас верю,
Хоть не признаю никогда.
Плевать на вас и на потери.
С меня, как с гуся – вся вода!
Так руки чешутся мои.
Нажать на ручку автомата,
Я б сутками «играл» в бои.
Но очень уж боюсь я NATO.
И самолетов рективных,
Боюс его солдат активных.
Боюсь – свои потом восстанут.
И подчиняться перестанут.
Я все равно вас не признаю.
Ви – не мои, а я – не ваш.
По фотках матери узнают.
«И много этих «козней» будет!»
Подпольный я отдал приказ.
И 100 полковников прибудет,
с Чечни – командовать для нас.
Я научу вас, как с розгона.
Могли зайти в любую часть.
Чтоб без единого патрона.
Сумели взять любую власть.
Не лезь вперед, а то - убют.
Держись позаду и сбочку!
Пусть дурочки вперед пойдут,
Держи гранату на чеку.
И он во имя триколора,
Нажмет гашетку до упора.
Кого убет – не хочет знать.
Солдат, ребенка или мать.
О! Бог! Пошли потоп вселенский!
Ему и армии его!
Взорви состав частей всех N-ских!
Освободи народ - от этого всего!!!
***
«Вещий сон» Путина.
Я памятник себе – воздвиг нерукотворный.
Из автоматов, пуль, из танков и гранат,
Из слез, проклятый – всех народов горных.
Из Крыма, Харькова, Донецка и солдат.
Я захотел себя увековечить,
В историю войти я захотел.
Плевать на всех, кого решил – увечить.
Солдат и молодеж, живых и мертвых тел.
Когда-то бабка мне сказала:
Что я увижу «вещий сон»
Пооосле него будет потерь немало.
И будет кровь, и гул, и стон.
И что я буду знаменитым,
И будет «лес» по городам.
Солдат – будет слицом закрытим.
Поднимут флаги - тут и там.
Теперь – я лиш глаза закрою,
Как вижу я во сне сквозь дым –
Детей и стариков, готовых к бою,
Чечню, Афган, Осетию и Крым.
Внезапно – голова пошла кругом.
И стало жарко, очень жарко мне.
Земля вдруг загорелась под ногами,
И оказался я в аду – на дне.
«Где ты, бабулечька, родная?»
Останови мой вещий сон!
Открой ты мне ворота рая,
И забери и з ада – вон!
Но ты старушка мне сказала:
«Везде есть край и есть придел.
Ти «набомбил» уже немало.
Есть перечень твоих – всех – «чорных» дел!
Ты – генерал! Не просто – «сотник»,
Пойми, что ты – из «высших» рыл,
Тебе нельзя к «Небесной сотне»!
Ты слишком много нагрешил!
А «палачам» - нигде нет места!
Нет места и в Небесному Саду!
Нет у тебя ни совести, ни чести,
Так оставайся ты в горящем смоляном аду!
***
Русским солдатам!
Иди солдат домой! Иди же ради Бога!
И забери ты автоматик свой!
Который целиш против своего народа,
Быть может это – твой последний бой!?

Вы же не солдати! Просто пешки!
Он на перед всех вас продал!
Хихикая, как клоун! Вспешке,
Над депутатами он встал.

Иди солдат домой! Иди пока не поздно!
Вас матери – живими – дома ждут!
Не спят и днем, и ночью звездной,
Они же знают, что вы тут?!

Тебе он тряпкой – рот закрил!
А пикнеш?! И тебя не пожалеет!
Какие помыслы! У этих высших рыл?
От них – все – смертью – так и веет.
А Путин? Он не стоит материнских слез!
Которые она прольет, годами ожидая сына.
И луч надежды – матери – унес,
Сквозняк войны с плевком в народы Крыма.

А мама!? Он забрал у ней – тебя!
Толкнув в войну и мясорубку!
Расчет: твоею смертью – за себя!..
Ведь не зажег «Он» Мира Трубку!

Иди сынок домой! Домой! Ты мамина надежда!
Пусть о героях песни - все поют!
И будет радость, будет все, как прежде,
А не в гробах железных повезут!

Домой! Домой! Там есть любовь, цветы и хата.
Весна идет! И матери ждут вас!
И ждут красивые девчата,
А тут: война, казарма, автомат, приказ!
Последний Бой! И не услышиш ты как соловей поет.!
Не будет радости! И солнце в омут прыгнет!
Кто к нам с оружием придет!
Тот от оружия – погибнет!

И не стреляй ты в своего собрата!
Ведь он - такой же как и ты!
Жывите оба! Вы хорошие ребята!
А то зароют в землю и на могилу принесут цветы.

А наш майдан – пугнус слегка,
Миллиардера – дурака,
В России ж власть!?
Не власть, а жуть!
Россия – следующая будь!
***
Частушки
Гоблин с Путиным дружыл,
Гоблин – помощи просил:
«Дай мне денег, дай солдат,
Я хочу повоэвать!»

Наплевать мне на народ,
Лиш бы сытый был мой рот.
И на Крым мне наплевать,
Дайте мне повоевать!

Всех «прижму» я депутатов,
И под дулом автоматов,
Я закон приму любой,
И на всех пойду войной!

И тебе построю дачу,
Я на Крымском берегу,
«Только танков дай в придачу!
Но об этом – ни гу –гу!»
Так хочу я Чорном море,
Свои ноги помочить.
Что готов – на свое горе –
Миллионы – «замочить!»

Ну а крымские татары,
Все собрались тут, как тут.
Уцепились все за землю –
И сказали – не уйдут.

Покупатся в Чорном море,
И создать себе уют –
Я хотел бы да вот - горе –
Все народы не дают.

Путин Гоблину сказал:
«Ти меня уже достал!
Подставляеш под закон!
Скажут все: пошел ты вон!»

«Я ведь тоже - человек!
Не хочу попасть в Бельбек!
Там свои стреляют,
А вдруг я пострадаю!»

Все не спят, война в зените!
Затопили корабли!
Люди. Милые! Гоните!
Их с украинской земли!
***
Януковичу (8 марта 2014)
Иногда, совсем иногда,
Мы мечтаем о жизни другой.
Мимо нас пробегают года…
Оглянись иногда! Кто остался с тобой?

Твое время ушло, словно дым.
Никогда о таком не мечталось!
Ты – один, ты один, ты – один!
Вот какая пора настала!

Ничему ты не рад! Никому!
Преждевременно постаревший!
Нет! Не сладко тебе одному,
Преждевременно поседевший!

Ты и стар! Ты и сед!
Никого рядом нет, но ты – волен!
А теперь поищи для себя ты ответ:
«Почему же ты жизнью опять недоволен?»

«Пустота! Нету сил, нету радости!»
Никому я не нужен на свете?
«Впереди лишь одни неприятности?»
На вопросы мои ответьте!

«Да! Не нужна ты никому!
Преждевременно постаревший!
Сохранил? Или развеял любовь свою?
Преждевременно поседевший!»
***
Спасибо!
Спасибо, вам, ребята! За то, что вы у нас-
Отличные солдаты! Исполнили приказ,
И стала Украина сильнее евновь и вновь!
Вы этим доказали воэнную любовь!
Спасибо, вам, солдаты!
Исполнили свой долг!
Предупредив утраты –
живым остался полк!
Надежда Украины – защита всех дитей!
Мир не упал руины, от бомбы разом с ней.
Спасибо, вам, солдати!
Спасли всех матирей!
За то, что не оставили – ви -
без отцов – детей!
Но судный день настанет:
Позорный росдесант!
Подумай головою и ты – Россия – мать!
Ни мир, ни мы с тобою,
Не хочем воевать!
Не рвут кругом снаряды,
Погибших нет в морпех.
Ребята у отряда - перехрестили всех!
Ребята! Берегите и Харьков и Донбасс
Любите и храните, все то - что есть у вас! 

(Бабушка Люда)

понеділок, 21 квітня 2014 р.

Фашизм не пройдет, никакой фашизм, кроме росийского!

Я думаю любовь россиянских поцреотов к украинской истории ни для кого не секрет.
Но если старательно замалчиваемая российскими СМИ тема русских национальных формирований в рядах Вермахта и СС украинскими освещена достаточно полно, то о русских теоретиках нацизма в Украине не известно практически ничего.
А ведь этих людей часто и с удовольствием цитируют те, кто с апломбом называет себя антифашистами и борцами против бандеровщины: приникать к источникам благодати соответственно тут и тут.
А вот, например, какая лепая фофудья струилась из-под пера товарища Ильина в 1933 г.: "...Европа не понимает национал-социалистического движения... Мы советуем не верить пропаганде, трубящей о здешних “зверствах”... То, что совершается, есть великое социальное переслоение; но не имущественное, а государственно-политическое и культурно-водительское... Удаляется все, причастное к марксизму, социал-демократии и коммунизму; удаляются все интернационалисты и большевизаны; удаляется множество евреев... Дух национал-социализма... выдвигает положительные и творческие задачи..."

«Национал-социализм. «Новый Дух» — это 1933 г.
отсюда
 Ну да ладно...спишем на знакомство Ильина с теорией (1933 г.) и незнакомство с практикой. Может быть впоследствии он узбагоился?
А ничуть не бывало!
Вот какую фофудью выдающийся идеолог русских националистов пишет в 1948 г. (напомню, с 1933 года пошло 15 лет — 15 лет трагедии человечества. В 1939-1945 гг состоялась Вторая Мировая Война, в т.ч. с 1941 по 1945 гг против СССР, 1947 году состоялся Нюрнбергский процесс):
"...Фашизм был... прав, поскольку искал справедливых социально-политических реформ... Фашизм был прав, поскольку исходил из здорового национально-патриотического чувства, без которого ни один народ не может ни утвердить своего существования, ни создать свою культуру... Однако наряду с этим фашизм совершил целый ряд глубоких и серьезных ошибок, которые... и придали самому названию его ту одиозную окраску, которую не устают подчеркивать его враги... ...Эти ошибки скомпрометировали фашизм... Его культурно-политическая миссия не удалась... Франко и Салазар поняли это и стараются избежать указанных ошибок. Они не называют своего режима “фашистским”. Будем надеяться, что и русские патриоты продумают ошибки фашизма и национал-социализма до конца и не повторят их..."
Иван Ильин, «О фашизме», 1948 г.
отсель
Но может быть это явление нехарактерно для русской философской мысли в целом? — спросите вы. Ага. Как бы не так.
Поцитируем другого известного монархиста, Солоневича Ивана Лукьяновича. А именно его статью «Русский путь», посвященную критике произведения еще одного русского патриота — Родзаевского Константина Владимировича, лидера Всероссийской фашистской партии. Поначалу Солоневич укоряет Родзаевского за низкопоклонничество перед Западом, подчеркивая, что: "...все те идеи, которые сейчас реализуют итальянский фашизм и германский национал-социализм, - все они — русские идеи. И возраста не в двадцать лет, а в тысячу... ...Простите меня, но источники того, что можно называть русским фашизмом, — никак не в Муссолини. Так зачем же нам называть не нашим словом наши же собственные тысячелетние идеи, только позаимствованные иностранцами?..." В конце концов признавая, что... "...В остальном – К. В. Родзаевский стоит на наших позициях: “Мы не контр-революционеры, мы не реставраторы, стремящиеся к восстановлению всего, что было. Мы знаем, что человеческая жизнь никогда не стоит на месте и никогда не повторяется. К былым социальным отношениям и к былым формам жизни вернуться невозможно уже по одному тому, что их нет… Мы вовсе не за возврат помещиков и капиталистов и не за восстановление капитализма, а за новый строй, уже осуществленный на практике в Италии и Германии, а потому не являющийся утопией – за фашистский национально-трудовой строй, за исконный русский служило-тягловый слой, за Русскую Правду..." Иван Солоневич, «Русский путь», 1939 г.
источник
Так что хотелось бы попросить наших антифашистов сделать одно из двух: либо снять крест, либо надеть трусы.

субота, 22 лютого 2014 р.

Ленінопад

Цими днями всією територією України прокотився справжній "ленінонопад", 
Пропонуємо до вашої уваги невеличку підбірку відео з місця подій - звідусіль, де вдалося знайти                                                                    відеозвіти про ці незвичайні, але довгоочікувані опади.
                                                               Приємного перегляду:

1. Біла церква

2. Хмельницький
3. Іллінці                                                                                                                                                  


4. Дніпропетровськ

4. Чернігів



5. Полтава


6. Прилуки

7. Славута (аж два Леніна за раз)








субота, 1 лютого 2014 р.

Оригінал Obrazki galicyjskie І. Франка

коментар до цього запису

Наведена цитата: 

"не люблю українців...Так мало поміж ними знайшов я характерів, а так багато дрібничковості, тісної заскорузлості, дволичності і пихи, що справді не знаю за що мав би я їх любити...Чи може маю любити Україну як расу, ту расу обважнілу, розгнуздану, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здібну до політичного життя на власному смітнику, таку плодючу на перевертнів найрізнороднішого сорту..."

зі вступу до польського видання Obrazki galicyjskie 1897 р. не лише обрызана знизу, але навіть у такому, скороченому вигляді, протягом життя з нею відбувалися значні зміни:

"УПД, Уважаемый хаеz дополнил первоначальным вариантом, еще не отредактированным во времена украинизации:...не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб'язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, не зважаючи навіть на ті тисячі більших і меньших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру...".

Що, звичайно є суттєвим уточненням, яке свідчить про початковий намір автора зайвий раз пнути українців.

А ось як звучить цей же текст повністю:

"Насамперед признаюся в тому гріху, що його багато патріотів уважає смертельним моїм гріхом: не люблю русинів. Проти тієї гарячої любові до "братнього племені", яка часто бризкає зі шпальт польських реакційних газет, моя сповідь може видатися дивною. Але що ж робити, коли вона правдива? Я вже не в літах наївних і засліплених коханців і можу про таку делікатну матерію, як любов, говорити тверезо. І тому повторюю: не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх характерів, а так багато дріб’язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й пихи, що справді не знаю, за що я мав би їх любити, незважаючи навіть на ті тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром, вбивали мені під шкіру. Зрозуміло, знаю між русинами декілька винятків, декілька осіб чистих і гідних усякої пошани (говорю про інтелігенцію, не про селян), але ці винятки, на жаль, тільки стверджують загальний висновок. Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу – цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ? Коли незважаючи на те, почуваю себе русином і по змозі й силі своїй працюю на Русі, то, як бачиш, шановний читачу, цілком не з причини сентиментальної натури. До цього примушує мене почуття собачого обов’язку. Як син селянина-русина, вигодований чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм - то не сентимент, не національна гордість, то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу тихо проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І якщо щось полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу руський народ, який, хоч гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, який хоч і сьогодні бідний, недолугий і безпорадний, а все-таки поволі підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде на марне".

Як бачимо, якщо не виривати слова з контексту, то смисл сказаного змінюється на прямо протилежний тому, який, як нас намагаються переконати, Франко вкладав у процитовані рядки.

Втім, даний мотив був взагалі притаманний його творчості, і для людей, які з цією творчістю знайомі, нічого дивного у ньому немає:



                                               Ти, брате, любиш Русь,
                                               Як хліб і кусень сала, -
                                               Я ж гавкаю раз в раз,
                                               Щоби вона не спала.

                                              Ти, брате, любиш Русь,
                                              Як любиш добре пиво,-
                                              Я ж не люблю, як жнець,
                                              Не любить в спеку жниво.

                                              Ти, брате, любиш Русь
                                              За те, що гарно вбрана,-
                                              Я ж не люблю, як раб,
                                              Не любить свого пана

                                              Бо твій патріотизм-
                                              Празнична одежина,
                                              А мій - то труд важкий,
                                              Гарячка невдержима.

                                              Ти любиш в ній князів,
                                              Гетьмання, панування,-
                                              Мене ж болить її 
                                              Відвічнеє страждання.

                                             Ти любиш Русь, за те,
                                             Тобі і честь, і шана,
                                             У мене ж тая Русь-
                                             Кривава в серці рана.

                                             Ти, брате, любиш Русь,
                                             Як дім, воли, корови,-
                                             Я ж не люблю її
                                             З надмірної любови.

З цих текстів зрозуміло, що ні про яку українофобію у Франка не може бути й мови. Йдеться виключно про українофобію вищевказаного автора.

Тим, хто надає перевагу сканам пропонуємо ознайомитися з оригіналом того самого автобіографічного вступу до польського видання Obrazki-в galicyjskie-х 1897 року, довкола якого розгорнулася така жвава дискусія і які з незрозумілих причин невідомі користувачам української частини всесвітньої павутини:





























вівторок, 14 січня 2014 р.

Про фальсифікації довкола Голодомору

Нова рубрика, присвячена фальсифікаціям історії довкола Голодомору 30х рр минулого століття.

Стрічку старту доручаємо розрізати Вассерману: 

У своїй статті з промовистою назвою "Я—сталинист" і у подальшому у інтерв'ю з аналогічною назвою, намагаючись "мінімізувати" втрати українського народу під час голоду 30х рр. вiн заявляє наступне:





 "На Украине демографическая убыль населения, то есть разница между тем, что было фактически, и тем, что могло бы быть, если бы не было никаких потрясений, составляет три миллиона, но из них избыточная смертность всего миллион, а остальные два — это люди, ушедшие на работу в новые промышленные регионы. В новых местах они указывали национальность «русский», потому что только фанатичному сепаратисту могла прийти в голову мысль называться презрительной польской кличкой «украинец». В нашей лексике этому соответствует слово «провинциал». Только после введения паспортов с графой «национальность» появилась система учета не со слов самого учитываемого. Поэтому получается громадная убыль населения Украины, но только ничтожная часть (не более трети) связана с голодом. Если просуммировать данные демографической убыли всех регионов, пораженных голодом, набирается 7 миллионов, но если взять статистические данные по стране в целом, то демографическая убыль — 3 миллиона, а все остальное — такая вот миграция".

джерело

Чи варто казати, що все це неправда? Але його брехня цікава, бо її спростування руйнує опосередковано ще кілька і дещо робить зрозумілим. Отже, почнемо з статистики. Зрозуміло, що перевіряючи йогоо слова про українців, які нібито не бажали записуватися українцями за межами УРСР ми звертаємося до результатів переписів і як це не дивно дізнаємося, що за результатами перепису 1939 року найбільша українська діаспора на території СРСР проживала в Казахстані, де жодної українізації зроду не було: аж 658319 чоловік!

звідси

 ...але можливо раніше ситуація була іншою? Складність порівняння даних з результатами перепису 1926 року полягає у тому, що у 1926 році територія, на якій пізніше утворилася Казахська РСР ще входила до складу Росії, але я підрахую, а ви маєте можливість перевірити ці розрахунки: за даними перепису 1926 року на територiях, якi у подальшому увiйшли до складу Казахстана (Уральська, Тургайська i Семипалатинська областi, пiвнiчна частина Закаспiйської областi, Букеївська губернiя i пiвденна частинi Оренбурзької губернiї, Акмолинськомий,Атбасарський,Кокчетавський i Петропавловський повiти, пiвнiчнi частини Джетисуйської губернiї, Сирдар'їнської й Самаркандської областей) 




нараховувалося 860201 украiнцiв

...й звідси

Ну і де відповідність заявам про те, що "В новых местах они указывали национальность «русский», потому что только фанатичному сепаратисту могла прийти в голову мысль называться презрительной польской кличкой «украинец». В нашей лексике этому соответствует слово «провинциал». "??

 Як бачимо, писалися, ще й як! 

Чому я взяв територію Казахстану? Тому що там відбувалося найбільш суттєве зростання кількості українців порівняно з результатами перепису 1897 року(у 1897 роцi там налічувалося 79573 чол. чиєю рiдною мовою була "малоросiйська"

 звідси , а Вассерман значно спрощує нам завдання пояснюючи таке зростання виключно міграцією. Як бачимо, скільки ниточці не крутитися, а кінець у брехні завжди поганий. 

P.S. отже, стає зрозумілою ще одна причина брехати про буцімто неіснуючий народ. Оголоси народ неіснуючим і зникає купа проблем з минулим. У т.ч. з різними геноцидами. Адже саме формулювання геноцида, потребує наявності "народа—жертви". ... ну і коли вам хтось наступного разу скаже, що назва "українець" принизлива і наші предки її не сприймали або що українізація була насильницькою  дайте йому це прочитати. Як бачимо, Вассерман блискуче спростував міф про насильницьку українізацію (справді, що "на волі" змушувало людей "всупереч їхній волі" писатися українцями)?

вівторок, 23 липня 2013 р.

Казимир Делямар: В Європі існує народ, забутий істориками

"В Європі існує народ, забутий істориками - народ Русинів (le peuple Ruthene) 12,5 млн. під російським царем і 2,5 млн. під Австро-Угорською монархією. Народ цей такий же численний, як народ Іспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількості всім підданим корони Св. Стефана. Цей народ існує, має свою історію..."

Théodore-Casimir Delamarre  (Казимір Делямар), (1797-1870) — французький політик, сенатор, редактор впливового часопису “La Patrie” і близький приятель французького імператора Наполеона III — вніс до французького сенату петицію в українській справі, яку пізніше видав під назвою “П’ятнадцятимільйонний европейський народ, забутий в історії”. У ній він першим з іноземців звернув увагу на фальшивий зміст історії Російської імперії, яка вивчалася в школах і ліцеях Франції, і першим підняв на державному рівні питання про захист українського народу, який з останньої чверті XVIII ст. перебував в тіні Московської держави і в XIX ст. був уже забутий у країнах Европи.
Крім того, К.Делямар опублікував ще праці “Множина замість однини і панславізм, знищений у принципі” (1868 р.), а також “Що таке росіяни? Етнографічне дослідження за працею Вікеснеля” (1871 р.).
Прізвище К.Делямара в Російській імперії і СССР замовчувалося, і його марно було шукати в совєтських енциклопедіях. Він та його праці стали відомими лише після здобуття Україною незалежності. Передусім, це згадка про нього у праці В.Січинського “Чужинці про Україну” (Київ: “Довіра”, 1992 р.. Постало питання розшуку самої праці К.Делямара. Автору вступної статті пощастило в цьому. У 1995-1999 рр. в одному з університетів Парижа перебував на стажуванні (підготовка докторської дисертації) завідувач кафедри французької мови Чер-нівецького державного університету імені Юрія Федьковича Михайло Попович, який, як справжній патріот, люб’язно відгукнувся на прохання розшукати текст петиції сенатора К.Делямара. Текст ориґіналу видрукуваної петиції було виявлено М.Поповичем у бібліотеці Сенату Франції. Ним же здійснено переклад. Так, завдяки М.Поповичу науковці і широке коло громадян України зможуть уперше ознайомитися з ориґінальним твором французького сенатора К.Делямара, його оцінками тодішнього трактування історії Російської імперії і думками на захист народу України.
Ця праця стане у пригоді українським історикам при осмисленні історії України XIX — XX ст., а широкий загал громадян України спонукає задуматися над своїм історичним минулим, щоб не припускатися прикрих помилок у трактуванні своєї історії у майбутньому.
Петро БРИЦЬКИЙ, доктор історичних наук.

ПЕТИЦІЯ ДО СЕНАТУ ІМПЕРІЇ З ВИМОГОЮ РЕФОРМУВАТИ ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ

Пане голово, пани сенатори.
Існує величезна імперія, що простягається на пів Европи і третину Азії, яка загрожує водночас Австрії, Туреччині, Персії, Індії й Китаю. Цією імперією, що невпинно збільшується, є Російська імперія.
Вона складається з мозаїки народів, більшість із яких потерпає від гніту, й була сформована шляхом завоювання одним із цих народів усіх інших. Московити — народ-завойовник; а що стосується інших народів, то перелік їх був би безкінечним, тому обмежимося тим, що назвемо рутенців, литовців і поляків, про яких піде мова у цій петиції.
У Франції ми робимо серйозну за своїми наслідками помилку, вважаючи, що ця імперія є єдиним цілим; зовсім навпаки, різноликість є її правилом. І ця різноликість випливає навіть із актів діяльності її уряду. Коли Росія зноситься з Европою, то твердить, що вона є славінською і европейською (державою. — перекладач П.М.), а її суверен величає себе “Імператором Росії”, а коли вона звертається до Азії, то каже, що є туранською (1), тобто татарською і азіатською країною, і її автократ стає “Білим царем” (2).
Звідки ж така дволикість?
Причина її у тому, що в цій імперії зустрічаються водночас слов’янські народи з боку Европи і туранські народи з боку Азії, а також у тому, що в обох цих цілком протилежних напрямках залишаються ще не завойованими як слов’янські, так і туранські народи. Отже, кожному з них треба представитися братом, що простягає руку.
Але де саме у цій імперії пролягає лінія поділу між цими двома протилежними елементами, тобто лінія, яка відділяє европейську цивілізацію від азіатської цивілізації?..
З якого боку ця лінія ставить московитів, народ, який заснував імперію і управляє нею?
Одне слово, ким є московити — слов’янами чи туранцями?
Петербурзький уряд, зацікавлений у тому, щоби московитів вважали слов’янами, проводить в цьому напрямку цілу наукову кампанію, бо наука є могутньою політичною зброєю у його руках. Европейські вчені розділилися; деякі з них, одурені вмілим накопиченням історичної брехні, схиляються до ідеї слов’янізму московитів; інші ж, навпаки, вважають, що московити є татарами як за своїм походженням, так і за своїми інстинктами, хоча й розмовляють однією із слов’янських мов, якою є російська.
Політичні наслідки цієї наукової полеміки є важливими — якщо московити не є навіть слов’янами, і якщо їх цивілізація та звичаї суттєво відрізняються від звичаїв слов’ян, ними заво-йованих, то вони втрачають усяке право на своє володіння, позаяк ті протестують проти поневолення.
Ставка цієї дискусії, як бачимо, дуже велика, тому зрозуміло, що наука гарячково шукає розв’язку. І тільки уважне вивчення історії народів, що розмовляють слов’янськими мовами, зможе його дати, тому що тільки воно дасть змогу чітко розмежувати їх. Проте, ось уже десять років, як це вивчення повністю занехаяно і навіть ще сьогодні викладання історії у державних закладах не використовує прекрасних досліджень видатних учених, які привідкрили в історичній науці цілий новий горизонт.
Таким чином, мета цього клопотання — просити Сенат, щоб він своїм високим почином домігся включення в офіційну програму викладання історії у закладах середньої класичної освіти основних моментів із історії народів, що розмовляють слов’янськими мовами, й найбільш характерних для кожного з них.
IТаке доповнення мало б величезне значення, тому що це змусило б університет відмовитися, через ліцеї, від свого панславістського викладання історії, яке є наслідком штучного об’єднання під родовим іменем Руси (Russes) багатьох народів, які складають Російську імперію, абсолютно так само, як нещодавно він відмовився, завдячуючи нашій ініціативі, від панславістської назви кафедри слов’янських мов та літератур у Коледж де Франс (3).
Так само як шість місяців тому ми публічно визнали Законодавчим корпусом численність народів, що розмовляють слов’янськими мовами (4); так само сьогодні ми спробуємо переконати Сенат у необхідності перераховувати ці народи і відділяти їх один від одного у процесі викладання історії. Вчора була визнана численність цих народів, настав час приступити до їх переліку.
Тому що безпідставне об’єднання у так званій спільності багатьох народів, що розмовляють слов’янським мовами, прямо на руку пансла-візму, який є нічим іншим, як цим же штучним об’єднанням.
Воно, зрештою, відбувається на наших очах. Ми спостерігаємо, як уні-верситетська освіта змішує два по суті різні народи з явно протилежними культурами й історичними традиціями.
Цими двома народами є моско-вити й рутенці, змішані у загальній назві “руси” (Russes).
Живучи між Московією та, власне кажучи, Польщею, рутенці (5), до яких одних раніше відносилися назви “руси” (Russes) і “русини” (Russiens), були поневолені у минулому столітті московитами, і народ завойовник сам на себе поширив ім’я переможеного народу, щоби надати собі позірних прав на володіння ним. Через це слова “руси” (Russes) і “московіти” видаються нам сьогодні синонімами, тоді як насправді вони є цілком різними для історика.
Ця навмисна плутанина дала змогу московитам поглинути навіть саму історію рутенців, немовби пізніший політичний акт здатен впливати на історію попередніх епох.
Казимір ДЕЛЯМАР
(Далі буде)

ОСНОВИ СВЯТА РІЗДВА-КОЛЯДИ

Протягом минулого тисячоліття на теренах України впроваджувалися і культивувалися неукраїнські, неслов’янські і взагалі, неевропейські вірування. Відповідно і мешканці українських теренів з плином часу губили свою духовну спадщину. У освітніх закладах нашої країни в минулому (XX) столітті можна було майже в деталях дізнатися про культи абориґенів Австралії, американських індійців, релігії африканських племен, вірування індусів, китайців, японців. Всіх їх трактували і до сьогодні трактують, як автентичні традиції, як вираз духовної культури народів тих чи інших частин світу.
Стосовно ж розвинених дохристиянських язичних вірувань давніх мешканців терену України, як і певною мірою і дохристиянських вірувань високих цивілізацій Греції і Риму, вважається, що вони зникли практично повністю. Вивченням їх, за виключенням небагатьох вчених-археологів та етнологів, ніхто не займається, бо офіційно, під впливом привнесених в Европу немісцевих релігій, як, наприклад, християнство, вважається, що дохристиянські вірування місцевих мешканців були примітивні, нецивілізовані. Відповідно і вивчати там нічого, а тим більше — спадкувати.
Чи воно дійсно так?
Як засвідчують окремі дослідження европейських вчених (Н.Пеніка, П.Джонсона), російських (Б.Рибакова, О.Асова), українських (Ю.Шилова, Г.Лозко, В.Скуратівського, а попередньо — в кінці XIX на початку XX століття — І.Франка, Л.Українки, М.Грушевського), слов’яни і давні українці мали розвинену гуманну дохристиянську віру, яку неправомірно перші християни стали називати “язичницькою”, “поганською”, тобто сільською, нецивілізованою. Лише на початку XX ст. в Західній Европі термін “язичник” став синонімом слова “класичний”, хоча проповідники жидівсько-юдейських релігій, його вживають і у наші дні з презирливим, зневажливим значенням.
В останні роки багато европейських народів (шотландці, фінни, французи і ін.) у пошуках істинної віри все більше стали звертатися до власної давньої традиції.
Варто відзначити, що неоязичництво у країнах Західної Європи не сліпо повертається до давніх християнських вірувань, а творчо, з використанням досягнень науки, розглядає Землю і всі матеріальні речі, як втілення Божого початку, що персоніфікується в образі Великої Богині і Бога — чоловічого природного принципу. Тобто, дохристиянські вірування поєдналися з сучасним баченням світу, виробивши власні етнічні вірування новітнього часу.
Розширення кругозору людини XIX і XX століть, досягнення як точних, так і гуманітарних наук показали абсурдність основних положень християнства, підтвердили сміливі думки великих українських мислителів XIX- початку XX ст.. (Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка, М.Грушевського) про штучне створення християнських віровчень, про їх абсурдність і шкідливість для творчого, проґресивного розвитку людства у цілому, і українського народу, зокрема.
Показовим прикладом променя світла в питанням недостовірності християнізму можуть служити думки, висловлені І.Франком у праці “Створення світу”, яку великий мислитель написав у 1904 році і спробував опублікувати у 1905 році.
І що з того вийшло? Та майже нічого. Надрукувати погодився якийсь “Н.Г.Г.” тиражем у кілька сот примірників.
Про подальшу долю книги писав один з українських патріотів діаспори Ол.Сушко у 1918 році: “Поява книжечки викликала серед нашого відсталого суспільства велике порушення. Серед попів закипіло, як в гнізді шершнів, а старші наші “інтеліґенти” вважали за потрібне заховати “страшну” книжечку не допустити її до рук гімназійної молоді. Вкінці ж попи упали на “спасенну” гадку збутися ся “ворога” одним махом: — “тихесенько, без гомону” вони викупили все невеличке число надрукованих примірників й спалили їх...”.
Чи не нагадують нам тактичні і практичні кроки ворогів правди на Буковині у наш час (події дворічного часу) з буковинською ґазетою “Час”, яку, подібно праці І.Франка, викуповували цілим тиражем з кіосків і знищували, забороняли друкарням її друкувати і ін? Але правда непереможна, її знищити неможливо.
У наступному лише поза Україною двічі (у 1918 та 1969 рр.) праця “Сотворення світу” публікувалась дуже мізерним тиражем. Не узгоджувались думки І.Франка з цієї праці ні з християнською, ні з комуністичною ідеологією.
Лише 2001 року у нас, на Буковині, за сприяння українки-патріотки з української діаспори США П.Волинець, ця книга опублікована тиражем у 2 тисячі примірників, посіла своє місце в укра-їнських бібліотеках та приватних книгозібраннях. Як мені вдалося спостерігати, велике зацікавлення викликала ця книга і у буковинського студентства. Більша частина тиражу цієї книги І.Франка придбана студентами за кілька тижнів.

Не заглиблюючись далі у питання штучного нав’язування християнства на український народ (це тема окремої розмови) зупинимось на питаннях коренів дохристиянського свята Різдва-Коляди.

Наші далекі предки були в тісному зв’язку з природою і вірили, що все в природі народжується, живе й умирає, а вся органічна і неорганічна природа думає, розмовляє як між собою, так і з вищими неприродними силами. Разом з тим, вони були впевнені, що ці сили можуть бути прихильні до людини або неприхильні. Вони вірили, що їх можна умовити, примусити діяти на добро людині. А досягти позитивного результату можна магічними діями та словом.

У давні часи наші предки вірили у НЕБО, як у найвищу й найсвятішу силу. Якраз на НЕБІ знаходиться життєдайне Сонце, яке вважали дитиною неба — Сварожичем. Тут же розміщений місяць і зорі. З НЕБА приходить цілющий дощ і вогонь-тепло від блискавки, яка запалювала дерева, кущі, траву.

Сонце було у них найбільш пошанованим, оскільки з ним було зв’язане все життя людини від народження до смерті, та й вся природа залежала від Сонця. Другою за важливістю для людини була вода, без якої ні людина, ні природа, взагалі, не може обійтися.

Тому цілком пояснюваним є те, що майже усі свята і обряди на теренах України пов’язані з рухом сонця на весну, літо, осінь, зиму — із збільшенням чи зменшенням тепла, зміною тривалості дня і ночі.

Вчені ще у позаминулому столітті (тобто, у XIX) висловлювались, і досить переконливо, про те, що Різдво в українців має власну основу, власні провідні ідеї, власну ідеологію. Навіть такий відомий український вчений, як М.Грушевський, який був прихильником впливу на український святковий календар греко-римського календаря в кінці кінців дійшов висновку про власну основу святкового календаря в українців і про власну ідеологію свята Різдва-Коляди.

В українців, власне, свята пов’язані з Різдвом, починаються від 8 листопада, що не прослідковувалась в давнину ні у греків, ні у римлян, ні деінде.
Щодо свята, яке сьогодні святкуємо ми, то в днях від 21-го до 24-го грудня наші предки звернули увагу, що відбувається сонцестояння. Це пора року, коли сонце переходить лінію дванадцятого сузір’я на небі і вступає в перше сузір’я Зодіаку — Сварога. Це є ознакою, що наша земля перейшла через найвищу точку темряви і повернулася і орбіту світла, тобто, в духовному розумінні, сили життя (Білобога) перемогли злі сили темряви-нежиття (Чорнобога).
За віруваннями наших предків, у найдовшу зимову ніч народжується нове Сонце — Дажбог. А пологи матері Коляди відбуваються на землі, в Дніпрових сагах.
Коляда, таким чином, є стародавнє Різдво Всесвіту, на землях України було святом Зодіаку — перемоги світла над темрявою.
Поява на небі зірки-Вістунки сповіщає, що Сонце вступає в головне сузір’я. Це коли Коляда-Різдво Світла Дажбожого, коли вся родина засідає до столу на Свят-Вечір.
Звідки походять назви “Коляда” та “Різдво”?
Слово “Різдво” пов’язують з культом сонця у давніх українців.
Різдво Сонця зимового сонцестояння, Різдво немовляти Сонця, коли ніч починає зменшуватися, а “Божа днина” рости. Світло перемагає темряву — це був перший передвісник весни.
Сідаючи до Святої Вечері 24 грудня, спостерігаючи за Зорею-Вістункою, якраз у цей час Сонце у своєму видимому русі входить у сузір’я Стрільця (Перуна), і 25 грудня зароджується нове Сонце (немовля).
Першого січня Сонце минає середину сузір’я, коли зароджується Місяць — Чильчик-Васильчик, а 6 січня зароджується Дана-Вода, і Сонце виходить з сузір’я Стрільця (Пуруна).
Вїдповідно, святкують і ці дні — Дні Меланки і Водохреща.
Вважається, що в сузір’ї Стрільця (Перуна) знаходиться центр Всесвіту. Відповідно, свято Різдва не є лише святом Різдва Сонця, Місяця й Води, а й Різдва Всесвіту. За давніми уявами українців “вогонь і вода — дві стихії, з яких утворився світ”.
Існують думки, що слово “Різдво” раніше називали “Род-з-дво”. Тобто, перша частина від дієслова “родити”, а друга — числівник “два” — два головних складники Всесвіту — вогонь і вода.
В нашому теперішньому християнському звичаї святкується Різдво Христа. Проте, обрядовість свята, його атрибутика значною мірою пов’язана з давніми дохристиянськими обрядами культу Сонця.
Щодо слова “Коляда”, то його вчені пояснюють по-різному.
Найбільш арґументованою є думка, що “Коляда” знаменує коло Сонця — Сонце починає нове коло — “КОЛО ДАЄ”.
Є й інша точка зору, що слово “Коляда” запозичене від римлян, де від 24 грудня до 6 січня святкували свято веселих сатурналій — календи. Але, на мою думку, все ж таки більш вірогідною є перша точка зору, оскільки зв’язки Риму і українських теренів для такого взаємовпливу не були достатньо тісними, щоб упевнено говорити про ці запозичення назв і обрядовій.
Джерело


ВІСНИК 
СУСПІЛЬСТВО ГЕОГРАФІЯ
П'ятої серії.Том XVII.


ЗУСТРІЧ 5 лютого 1869.
185Праці ТоваристваВиписки з протоколу НАРАД
Під редакцією Річарда CORTAMBERT,
Помічник держсекретаря.
від 5 лютого 1869.
Голова: Пан d'Antoine Abbadie


Par suite, M. Casimir Delamarre présente un exemplaire d'une
pétition qu'il adresse au Sénat de l'empire pour demander une
réforme dans l'enseignement de l'histoire des peuples parlant les
langues slaves. Sous le titre : Un peuple européen oublié devant
l'histoire, cette pétition relève certaines lacunes du programme
officiel de l'enseignement de l'histoire dans les lycées, qui, sous
le nom commun de Russes, confond les Moskovites et les Ru-
thènes. Le travail de M. Delamarre est la suite et la conséquence de
celui qu'il a présenté l'année dernière, et qui avait pour titre :
Un pluriel pour un singulier, et le panslavisme est détruit dans
son principe.

(В результаті, пан Казимир Delamarre надає копію клопотання, що спрямований у Сенат Імперії про запит реформи у викладанні історії народів, що говорять слов'янськими мовами. Під назвою: європейські народи забуті історією, це клопотання ідентифікує деякі прогалини в програмі офіційного викладання історії в середній школі, яка підзагальна назва бентежить росіян москвичів і Ru-thènes. Робота г Delamarre є продовженням і наслідком праці, що він представив в минулому році, яка отримала назву: Множинне однині, і слов'янство руйнується принцип.)


CASIMIR DELAMARRE. — Un peuple européen de quinze millions d'habitants, 
oublié devant l'histoire. Pétition au Sénat de l'empire demandant une
réforme dans l'enseignement de l'histoire. Paris, 1869. 1 broch. in-8°.

(CASIMIR Delamarre. - Європейський  п'ятнадцяти мільйоніний народ забутий історією. Петиція в Сенат запитує імперії реформу у викладанні історії. Париж, 1869. 1 Брох. 8vo.)
Джерело

"...Le sénateur Casimir Delamarre adressa au Sénat une pétition réclamant une réforme de l'enseignement de l'histoire, pétition qui fut publiée sous forme de brochure, intitulée Un peuple de quinze millions oublié devant l'histoire (1869).

Adolphe d'Avril, publiciste et diplomate, un des fondateurs de l'Alliance Française, s'intéressa lui aussi à l'Ukraine. En 1876, dans son Voyage sentimental dans les pays slaves, il expliquait à ses compatriotes que « les Ruthènes [Ukrainiens] sont peu connus en Europe, car les Russes et les Polonais nous les ont cachés (...). Ils sont considérés comme une communauté à part, le peuple le plus poétique, le plus musical et le plus artiste des peuples slaves. ..." (про це далі буде:)


Джерело:ASSEMBLÉE NATIONALE