Що таке геноцид і з чим його їдять, що вважати геноцидом, а що ні. Я думаю ми прості громадяни мало чого можемо в цьому питанні вирішувати, адже історія, як відомо пишеться переможцями, та керівниками урядів, незавжди істориками- так, як інколи вигідно. Що більше вивчаєш історію-тим більше розумієш, яке велике значення має одне слово для цілого народу. Слово - зброя, переконуюся вкотре, більша за всі ядерні запаси.
Слово недописане і все - держави немає, слово забуте, викреслене і злочин.
Але у вирі політичної писанини наскрізь пропахлої домовленостями, толерантностями та міждержавними конфліктами, або навпаки дружбою зникає головне - людська сутність, переживання народу, біль вчинений людьми, а й інколи однією лишень людиною цілому поколінню.
Народ не питають, а коли питають-то найчастіше не народ відповідає, а той хто несе цю велику місію говорити за народ, а коли народ не має права на слово то про ніяку правду йтися не може.
Отже перейдемо до термінів:
Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій належать:
а) вбивство членів цієї групи;
b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
Геноцид — крайня форма дискримінації.
З 1948 геноцид вважається міжнародним злочином, але у обмеженому розумінні (Конвенція, Стаття II). Офіційна політика винищення у Радянському Союзі за класовим чи соціальним походженням (куркулів, офіцерів тощо) була частково винесена за дужки цього означення геноциду. Проте в початковій версії Конвенції (1946 р.) визначення геноциду включало також злочини, здійснені з політичних мотивів, але в подальшому вони були вилучені під тиском Радянського Союзу через побоювання Сталіна перед відповідальністю (мал.4).
Разом з тим за часів Сталіна щодо українців проводилися цілеспрямовані дії з метою їх повного або часткового знищення (або знешкодження) саме за етнічними (національними) мотивами.
Слово винайдене Рафалом Лемкіним у 1943-му році та походить з грецької γένος (genos — родина, сім'я, плем'я — саме як в «генетика» тощо) та латинської caedere (вбивати — так, як і в суїцид, екоцид, «пестицид» тощо).
Проте, хоча суть геноциду полягає в умислі злочинців будь-яким способом знищити окремі групи населення чи цілих народів за расовими, національними, політичними або релігійними мотивами, від інших масових вбивств людей це поняття відрізняє саме наявність зазначених мотивів злочинців.
Джерело тексту: http://uk.wikipedia.org/wiki/Геноцид
Давайте, розберемо це положення.
Треба відразу обмовиться, що згадана Конвенція була прийнята за активної участі у її розробці представників СРСР, що мали чітке і недвозначне завдання - ні в якому разі не допустити прийняття тексту Конвенції в іншій редакції. Бо для СРСР це було смерті подібно!
Визнай ООН відповідальність за геноцид за соціальною ознакою, - і СРСР в мить ставав би головним відповідачем за колективізацію, розкуркулення, всі «будівництва століття» і багато ще за що. Куди там фашистській Німеччині!
Викликає інтерес формулювання питання. Спроба підігнати злочин під визначення геноциду дане ООН в 1948 році. Московсько-кремлівські технології, фактично загнані в кут ходом самої Історії, доводять, що раз не було гонінь конкретно проти українців, - ми мовляв нищили на її території всіх підряд, - то не було і факту геноциду.
Дослівно питання ставиться так. Проти кого було спрямовано вістря сталінського терору - проти українського народу як такого (тобто людей знищували тільки за те, що вони українці) або ж проти українського селянства, яке заважало реалізації сталінських планів, і проти «неблагонадійній» української інтелігенції?
Тобто, якщо цей жахливий злочин Кремля проводилося за національною ознакою, то, поза всяким сумнівом, це геноцид. А якщо не за національною, то це - політика?
Якщо слідувати цим міркуванням, то можна сказати, що і отруєння президента Ющенка, Литвиненко та інших політичних фігур - це методи політики.
Але може варто називати речі своїми іменами? Це справжнісінькі кримінальні злочини, які вчинені моральними виродками, які пролізли у владу.
Російський МЗС і Кремль заполонений людьми з неадекватною формою мислення. Про Луб'янку годі й говорити - відсутність у її мешканців елементарних людських якостей, сприймається апріорі. І ми всю цю кримінальну зграю тримаємо за політиків, - так виходить? (Я кажу «ми», маючи на увазі під цим платників податків країн Заходу і США - уряди яких не гребують подавати руку Путіну і Ко.)
Невже кримінальник і вбивця вирядився в імператорську тогу, стає світочем нового підходу до вирішення старих політичних проблем? Виходить, якщо президент Путін віддає команду отруїти Литвиненка, то це нехай і нетривіальне, але політичне рішення. А якщо громадянин Володимир Путін віддає таку ж команду - то тоді він злочинець і вбивця. Однак, правильно його вважати вбивцею і в тому, і в іншому випадку. А от конкретні виконавці якраз є другорядними фігурами.
Отже, корінне питання - хто саме був об'єктом геноциду, проведеного Кремлем у 1932-1933 років - має нехитрий відповідь: Україна. А оскільки в Україні в той час жили українці, а не чукчі, чуваші, або мордва, то ми маємо геноцид щодо українського народу.
(перекладено з російської)
Австралія (2003/2008)
Андорра (2009)
Аргентина (2007)
Бразилія (2007)
Ватикан (2001, 2003)
Грузія (2005)
Еквадор (2007)
Естонія (1993)
Іспанія (2007)
Італія (2004, 2007)
Канада (2003/2008)
Колумбія (2007)
Латвія (2008)
Литва (2005)
Мексика (2008)
Парагвай (2007)
Перу (2007)
Польща (2006[)
Словаччина (2007)
США (2003, 2006, 2008)
Угорщина (2003)
Чехія (2007)
Чилі (2007)
Джерела:
Генеральна Асамблея ООН
Source: Raphael Lemkin Papers, The New York Public Library, Manuscripts and Archives Division, Astor,
Lenox and Tilden Foundation, Raphael Lemkin ZL-273. Reel 3. Published in L.Y. Luciuk (ed),
Holodomor: Reflections on the Great Famine of 1932–1933 in Soviet Ukraine (
Kingston: The KashtanPress, 2008). З ЯКИМ В ОНЛАЙН - РЕЖИМІ МОЖНА ОЗНАЙОМИТИСЯ ТУТ: http://www.uccla.ca/SOVIET_GENOCIDE_IN_THE_UKRAINE.pdf
Слово недописане і все - держави немає, слово забуте, викреслене і злочин.
Але у вирі політичної писанини наскрізь пропахлої домовленостями, толерантностями та міждержавними конфліктами, або навпаки дружбою зникає головне - людська сутність, переживання народу, біль вчинений людьми, а й інколи однією лишень людиною цілому поколінню.
Народ не питають, а коли питають-то найчастіше не народ відповідає, а той хто несе цю велику місію говорити за народ, а коли народ не має права на слово то про ніяку правду йтися не може.
Отже перейдемо до термінів:
Геноци́д — цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. До таких дій належать:
а) вбивство членів цієї групи;
b) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
c) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі.
Геноцид — крайня форма дискримінації.
З 1948 геноцид вважається міжнародним злочином, але у обмеженому розумінні (Конвенція, Стаття II). Офіційна політика винищення у Радянському Союзі за класовим чи соціальним походженням (куркулів, офіцерів тощо) була частково винесена за дужки цього означення геноциду. Проте в початковій версії Конвенції (1946 р.) визначення геноциду включало також злочини, здійснені з політичних мотивів, але в подальшому вони були вилучені під тиском Радянського Союзу через побоювання Сталіна перед відповідальністю (мал.4).
Разом з тим за часів Сталіна щодо українців проводилися цілеспрямовані дії з метою їх повного або часткового знищення (або знешкодження) саме за етнічними (національними) мотивами.
Слово винайдене Рафалом Лемкіним у 1943-му році та походить з грецької γένος (genos — родина, сім'я, плем'я — саме як в «генетика» тощо) та латинської caedere (вбивати — так, як і в суїцид, екоцид, «пестицид» тощо).
Проте, хоча суть геноциду полягає в умислі злочинців будь-яким способом знищити окремі групи населення чи цілих народів за расовими, національними, політичними або релігійними мотивами, від інших масових вбивств людей це поняття відрізняє саме наявність зазначених мотивів злочинців.
Джерело тексту: http://uk.wikipedia.org/wiki/Геноцид
Перед вами скани з Конвенції про запобігання та покарання
злочину геноциду датована 1948р.
(Конвенція видана на 6 мовах серед яких нглійська та російська)
Джерело сканів: http://daccess-dds-ny.un.org/doc/RESOLUTION/GEN/NR0/046/27/IMG/NR004627.pdf?OpenElement
Витяг з книги: "Геноцид: Масові вбивства в історичній перспективі"
Robert Gellately, Ben Kiernan: The Specter of Genocide: Mass Murder in Historical Perspective. Cambridge University Press, 2003, s. 267.
_____________________________________________________
Сьогодні основним каменем спотикання в питанні, чи був Голодомор 1932-1933 років в Україні фактом геноциду з боку Російської Федерації, стала національна тема. У масі публікацій, переважаючими стають спекуляції на тому, що Конвенція ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 року не визнає геноцидом знищення людей за соціальною ознакою (селянство, інтелігенція). У ній перераховані тільки чотири людських групи: національна, етнічна, расова і релігійна.
Треба відразу обмовиться, що згадана Конвенція була прийнята за активної участі у її розробці представників СРСР, що мали чітке і недвозначне завдання - ні в якому разі не допустити прийняття тексту Конвенції в іншій редакції. Бо для СРСР це було смерті подібно!
Визнай ООН відповідальність за геноцид за соціальною ознакою, - і СРСР в мить ставав би головним відповідачем за колективізацію, розкуркулення, всі «будівництва століття» і багато ще за що. Куди там фашистській Німеччині!
Викликає інтерес формулювання питання. Спроба підігнати злочин під визначення геноциду дане ООН в 1948 році. Московсько-кремлівські технології, фактично загнані в кут ходом самої Історії, доводять, що раз не було гонінь конкретно проти українців, - ми мовляв нищили на її території всіх підряд, - то не було і факту геноциду.
Дослівно питання ставиться так. Проти кого було спрямовано вістря сталінського терору - проти українського народу як такого (тобто людей знищували тільки за те, що вони українці) або ж проти українського селянства, яке заважало реалізації сталінських планів, і проти «неблагонадійній» української інтелігенції?
Тобто, якщо цей жахливий злочин Кремля проводилося за національною ознакою, то, поза всяким сумнівом, це геноцид. А якщо не за національною, то це - політика?
Якщо слідувати цим міркуванням, то можна сказати, що і отруєння президента Ющенка, Литвиненко та інших політичних фігур - це методи політики.
Але може варто називати речі своїми іменами? Це справжнісінькі кримінальні злочини, які вчинені моральними виродками, які пролізли у владу.
Російський МЗС і Кремль заполонений людьми з неадекватною формою мислення. Про Луб'янку годі й говорити - відсутність у її мешканців елементарних людських якостей, сприймається апріорі. І ми всю цю кримінальну зграю тримаємо за політиків, - так виходить? (Я кажу «ми», маючи на увазі під цим платників податків країн Заходу і США - уряди яких не гребують подавати руку Путіну і Ко.)
Невже кримінальник і вбивця вирядився в імператорську тогу, стає світочем нового підходу до вирішення старих політичних проблем? Виходить, якщо президент Путін віддає команду отруїти Литвиненка, то це нехай і нетривіальне, але політичне рішення. А якщо громадянин Володимир Путін віддає таку ж команду - то тоді він злочинець і вбивця. Однак, правильно його вважати вбивцею і в тому, і в іншому випадку. А от конкретні виконавці якраз є другорядними фігурами.
Отже, корінне питання - хто саме був об'єктом геноциду, проведеного Кремлем у 1932-1933 років - має нехитрий відповідь: Україна. А оскільки в Україні в той час жили українці, а не чукчі, чуваші, або мордва, то ми маємо геноцид щодо українського народу.
(перекладено з російської)
Джерело тексту: http://ipvnews.org/melnikoff_article28112010.ph
_______________________________________________________
Щоб там не казали та найвагомішу відповідь в питанні голодомор-геноцид дасть сам автор терміну: http://antynegacionism.blogspot.com/2013/02/blog-post_20.html
_______________________________________________________
Висновки такі:
Країни, які офіційно визнали Голодомор актом геноциду.
Голодомор в Україні 1932–1933 років офіційно визнали геноцидом українського народу і засудили:
Андорра (2009)
Аргентина (2007)
Бразилія (2007)
Ватикан (2001, 2003)
Грузія (2005)
Еквадор (2007)
Естонія (1993)
Іспанія (2007)
Італія (2004, 2007)
Канада (2003/2008)
Колумбія (2007)
Латвія (2008)
Литва (2005)
Мексика (2008)
Парагвай (2007)
Перу (2007)
Польща (2006[)
Словаччина (2007)
США (2003, 2006, 2008)
Угорщина (2003)
Чехія (2007)
Чилі (2007)
P.S
Можливо через 10 років голодомор вважатиме геноцидом увесь світ, а можливо й навпаки, хто зна? Політика штука мінлива. Найголовніше в цій ситуації не чекати милості від інших, я думаю те покоління, яке прережило цю трагедію найменше хвилює те, що написано на папері, адже народну пам"ять і рану видно і без документів, вона в кожній українській сім"і, кожен з нас бодай трохи, але знає розповіді бабусь, близьких знайомих про голодомор. В цьому і є та основна правда. Злочин будь"який, що забирає життя може мати різні імена та визначення, від цього суть його не змінюється. Якщо розглядати це питання в політичній площині то я думаю держава Україна має сама для себе вияснити, чи визнає вона голодомор геноцидом. І лише від нас залежить, що завтра про нас говоритимуть люди, бо як кажуть: Той хто не поважає себе - не гідний поваги інших. А той хто чинив злочин має відбути покарання, та ще й назначене судом того народу, який постраждав (Конвенція про запобігання та покарання злочину геноциду 1948р.
).
________________________________________________________
Генеральна Асамблея ООН
Source: Raphael Lemkin Papers, The New York Public Library, Manuscripts and Archives Division, Astor,
Lenox and Tilden Foundation, Raphael Lemkin ZL-273. Reel 3. Published in L.Y. Luciuk (ed),
Holodomor: Reflections on the Great Famine of 1932–1933 in Soviet Ukraine (
Kingston: The KashtanPress, 2008). З ЯКИМ В ОНЛАЙН - РЕЖИМІ МОЖНА ОЗНАЙОМИТИСЯ ТУТ: http://www.uccla.ca/SOVIET_GENOCIDE_IN_THE_UKRAINE.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар