Причиною появи цього матеріалу є (вибачайте за тавтологію) періодична поява слабкої адекватності персонажів родом з Кубані, які б'ючи себе "пяткой в грудь" доводять, що вони руські (до речі, самі пишуть руські, а не русскіє), а не українці.
Аргументів на користь такої точки зору зазвичай озвучується два:начебто чорноморське козацтво жило з лінійним душа в душу і таким чином, утворилося щось третє, і, по-друге робиться необґрунтована заява про те, що Кубань начебто опиралася українізації і про відсутність на Кубані українського руху.
Почнемо з того, що все це брехня.
Які ж події дають нам право казати про належність кубанських козаків до українців на підставі самоідентифікації?
Дамо слово їм самим:
30 квітня — 3 травня 1917 року у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада (головою був обраний Микола Рябовіл).
16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народну Республіку. Через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію про прилучення Кубані на федеративних умовах до України(незалежність УНР проголошена у січні 1918).
Визначні урядові діячи Кубанської Народної Республіки: Микола Рябовіл, Кіндрат Бардіж, Федір Щербина, Лука Бич, Степан Манжула, Олександр Філімонов.
1917 рік на Кубані — це час пробудження української свідомості кубанських козаків. Вони не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення на Кубані Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду почалися пошуки і лагодження зв'язків та стосунків з Україною, Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовіл.
24 вересня 1917 року розпочала свою роботу 2-га сесія Кубанської Військової Ради, на неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради, М.С.Рябовіл вітав їх (спочатку російською мовою):
Україна прислала до нас у гості своїх послів. Вітаю вас, браття! (бурхливі оплески. Всі встали. Вигуки: "Слава! Слава! Ура! Представників України, що займали місця в одній з лож, просять на сцену, де була президія). Браття козаки, лінєйці! Я певний, що ви не осудите, а зрозумієте вашими серцями ті почування, які наповнюють мою душу... та чи тільки мою? Душі всіх козаків-чорноморців у теперішню хвилю. Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів... (вигуки: «просимо, просимо», далі Рябовіл продовжує українською мовою).
Дорогі гості! Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду... Царі, робили все, щоби вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері... (голоси з місць. "Не діждали б! Не діждали б!”) Так! Не діждали б цього вони ніколи. Не діждали б бо хоч наші душі царі понівечили, та не вбили, і ми, діти, руки на Матір не підняли б... Та минула лиха година... Прийшла воля і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів…(оплески). Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки ні централісти всяких проб, ні авантюристи всяких марок... Не звернуть, бо нам з ними не по дорозі... (дужі оплески). Будете, брати, на нашій Раді і побачите, чи ми вже твердо ступаємо тим битим шляхом волі народів, що Мати нам показує, чи ще тільки ми спинаємося йти... А коли ми ще справді йдемо нетвердо, а тільки, може, дибаємо ще, то, будьте певні, незабаром ми наберемося сили й разом з козаками всіх Військ підемо-таки тим славним шляхом. Ще раз вітаю вас, любі брати! (Оплески. На сцені з'являються представники України; їх вітають голосними оплесками та криками: "Слава! Ура!”).
Як видно з уже наведеного вище інформація про опір українізації і відсутність українських рухів не відповідає дійсності. Пізніше ми ще повернемося до цього,а поки що зупинимося на тому, як русифікували козаків і як вони цьому опиралися.
Почнемо зі штучності самої назви:Кубанське Військо офіційно було утворене в 1860 на основі Чорноморського (тобто війська, яке складалося з колишніх запорозьких козаків, тобто-українців) козачого війська і частини Кавказького лінійного козачого війська, як чорноморські козаки їй опиралися і ким вони вважали лінійців і ким лінійці вважали їх.
Читати про все це ми будемо у журналі "Громада":
Пряма мова це Драгоманов цитує командуючого кавказьким військом князя Барятинського. Більше тут:http://ryaboshtan.ru/kazaky_2.htm
Аргументів на користь такої точки зору зазвичай озвучується два:начебто чорноморське козацтво жило з лінійним душа в душу і таким чином, утворилося щось третє, і, по-друге робиться необґрунтована заява про те, що Кубань начебто опиралася українізації і про відсутність на Кубані українського руху.
Почнемо з того, що все це брехня.
Які ж події дають нам право казати про належність кубанських козаків до українців на підставі самоідентифікації?
Дамо слово їм самим:
30 квітня — 3 травня 1917 року у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада (головою був обраний Микола Рябовіл).
16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народну Республіку. Через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію про прилучення Кубані на федеративних умовах до України(незалежність УНР проголошена у січні 1918).
Визначні урядові діячи Кубанської Народної Республіки: Микола Рябовіл, Кіндрат Бардіж, Федір Щербина, Лука Бич, Степан Манжула, Олександр Філімонов.
1917 рік на Кубані — це час пробудження української свідомості кубанських козаків. Вони не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення на Кубані Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду почалися пошуки і лагодження зв'язків та стосунків з Україною, Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовіл.
24 вересня 1917 року розпочала свою роботу 2-га сесія Кубанської Військової Ради, на неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради, М.С.Рябовіл вітав їх (спочатку російською мовою):
Україна прислала до нас у гості своїх послів. Вітаю вас, браття! (бурхливі оплески. Всі встали. Вигуки: "Слава! Слава! Ура! Представників України, що займали місця в одній з лож, просять на сцену, де була президія). Браття козаки, лінєйці! Я певний, що ви не осудите, а зрозумієте вашими серцями ті почування, які наповнюють мою душу... та чи тільки мою? Душі всіх козаків-чорноморців у теперішню хвилю. Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів... (вигуки: «просимо, просимо», далі Рябовіл продовжує українською мовою).
Дорогі гості! Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду... Царі, робили все, щоби вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері... (голоси з місць. "Не діждали б! Не діждали б!”) Так! Не діждали б цього вони ніколи. Не діждали б бо хоч наші душі царі понівечили, та не вбили, і ми, діти, руки на Матір не підняли б... Та минула лиха година... Прийшла воля і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів…(оплески). Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки ні централісти всяких проб, ні авантюристи всяких марок... Не звернуть, бо нам з ними не по дорозі... (дужі оплески). Будете, брати, на нашій Раді і побачите, чи ми вже твердо ступаємо тим битим шляхом волі народів, що Мати нам показує, чи ще тільки ми спинаємося йти... А коли ми ще справді йдемо нетвердо, а тільки, може, дибаємо ще, то, будьте певні, незабаром ми наберемося сили й разом з козаками всіх Військ підемо-таки тим славним шляхом. Ще раз вітаю вас, любі брати! (Оплески. На сцені з'являються представники України; їх вітають голосними оплесками та криками: "Слава! Ура!”).
Як видно з уже наведеного вище інформація про опір українізації і відсутність українських рухів не відповідає дійсності. Пізніше ми ще повернемося до цього,а поки що зупинимося на тому, як русифікували козаків і як вони цьому опиралися.
Почнемо зі штучності самої назви:Кубанське Військо офіційно було утворене в 1860 на основі Чорноморського (тобто війська, яке складалося з колишніх запорозьких козаків, тобто-українців) козачого війська і частини Кавказького лінійного козачого війська, як чорноморські козаки їй опиралися і ким вони вважали лінійців і ким лінійці вважали їх.
Читати про все це ми будемо у журналі "Громада":
Титульна сторінка:
Який у 5 номері за 1882 рік писав про Кубань:
Начальство вирішило виселити козаків "за Кубань" і заодно послабити єдність між чорноморськими козаками, перемішавши їх з іншими, великоруськими, лінейними козаками, колишніми солдатами і переселенцями з Росії:
У 1861 році командуючий кавказьким військом пише в Петербург:"Замкнутость козацкого сословия имеет ту наиболее важную сторону, что она развивает дух отдельности в государстве. В бывшем черноморском войске, состоящем из малороссиян и хранящем предания Запорожской Сечи (тобто прямо називає козаків чорноморського війська українцями), ета отдельность принимает вид национальности и выражается нерасположением к инородцам, которых казаки недружелюбно называют москалями. Слияние бывшего Черноморского войска с Кавказским может действовать против етого, особенно вредного в настоящее время, начала.
Далі, слідом за асиміляторськими пропозиціями командуючий радить, як розколоти козацтво:
Козаки стійко опиралися новій штучній назві, вимагаючи повернути стару (чорноморські козаки=запорізькі), відділити від них бригади лінійних кавказьких козаків, які складалися з "москалів" (основниою причиною конфлікту була міжкофесіальна ворожнеча православних чорноморців з старовірами лінійцями) і не висиляти козаків з Кубані насильно.
(Нагадаю, що Кубанське Військо офіційно було утворене в 1860 на основі Чорноморського козачого війська і частини Кавказького лінійного козачого війська)
Але антагонізм між різними козайтвами пролягав не лише по церковній лінії. Тут вже самі лінійці віхрещуються від "хохлів-мазепинців"(цікава назва для предків тих людей, які протиставляють козаків "хохлам"-- "хохли" та ще й "мазепинці" чи не так?:))Аж русскім духом повіяло:)
Джерело:журнал "Громада" 5 номер, 1882 р.Женева.
Надруковано "драгоманівкою", правописом винайденим М.Драгомановим. Його характерною рисою була наявність букви "j".Пряма мова це Драгоманов цитує командуючого кавказьким військом князя Барятинського. Більше тут:http://ryaboshtan.ru/kazaky_2.htm
Відразу зауважу, що імперії не вдалося приборкати українців. Все ж таки саме українська ідентичність на Кубані взяла гору. Саме українцями себе вважали козаки.
Ще додам, що окрім вже сказаного, на Кубані існували також такі українооріентіровані огранізації, як Чорноморська громада, виникали політичні партії Українська революційна партія, Українська соціально-демократична партія, ще задовго до 1917 року кубанський діяч Б.М. Городецький виступив з ініціативою створення мережі шкіл з українською мовою навчання. Він констатував необхідність використання української мови в просвітницьких установах, розвитку вивчення історії і культури українців. Городецький саме в цьому вбачав надію на протистояння політиці русифікації. У 1917 році кубанські вчителі організували свій з'їзд. У резолюції педагогічної секції з'їзду була відзначена необхідність "негайного переведення шкіл на навчання рідною мовою". З'їзд вирішив розпочати видання дитячої літератури українською мовою. У 1917 і 1918 роках було видано "Український буквар".
Немає коментарів:
Дописати коментар