Вітаємо!Два питання, довкола яких українофобами і їхніми опонентами було поламано напевно найбільшу кількість списів(внаслідок їхньої заполітизованості),можна вважати вирішеними на користь українців.
А саме:по-перше знайдене свідоцтво однозначно свідчить на користь того,що народна назва Україна однозначно передувала штучному терміну Малоросія.По-друге вдалося розібратися у національній приналежності кубанських козаків.
Назва "Україна" - давня козацька назва своєї рідної землі. Вона зустрічається в багатьох творах, що беруть свій початок в козацькій традиції. Так, в літописі орієнтовно 17 століття «О начале проименования козаков, откуду казаки наречены и от коего племены и рода»
http://old.stsl.ru/manuscripts/medium.php?col=5&manuscript=097&pagefile=097-0001
ця назва не лише часто використовується, але демонструє надзвичайно поштиве ставлення козаків до нього.
Словосполучення "Мати-Україна" зустрічається там і в інших козацьких джерелах досить часто, наприклад:
"... І кажучи їм: чию кров идуть розливати-не братії своєї, чи їх ж Єдіна породила мати Україна (мати Оукрайна - з великої літери), по кому воювати, по костелам Чи, або по Церкви Божої; короні польській
підсобити хочуть і за неволю мужністю заплатити, або Матері своїй Україні (і мати, і Україна-з великої літери) ... "©
Україна-Оукраіна - дифтонг 'оу' завжди читався як 'у': Скоуфь - Скуфь, Роусь - Русь, Оукраїна - Україна.
Які ж події дають нам право казати про належність кубанських козаків до українців на підставі самоідентифікації?
Дамо слово їм самим:
30 квітня — 3 травня 1917 року у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада (головою був обраний Микола Рябовіл).
16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народну Республіку. Через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію про прилучення Кубані на федеративних умовах до України(незалежність УНР проголошена у січні 1918).
Визначні урядові діячи Кубанської Народної Республіки: Микола Рябовіл, Кіндрат Бардіж, Федір Щербина, Лука Бич, Степан Манжула, Олександр Філімонов.
1917 рік на Кубані — це час пробудження української свідомості кубанських козаків. Вони не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення на Кубані Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду почалися пошуки і лагодження зв'язків та стосунків з Україною, Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовіл.
24 вересня 1917 року розпочала свою роботу 2-га сесія Кубанської Військової Ради, на неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради, М.С.Рябовіл вітав їх (спочатку російською мовою):
Україна прислала до нас у гості своїх послів. Вітаю вас, браття! (бурхливі оплески. Всі встали. Вигуки: "Слава! Слава! Ура! Представників України, що займали місця в одній з лож, просять на сцену, де була президія). Браття козаки, лінєйці! Я певний, що ви не осудите, а зрозумієте вашими серцями ті почування, які наповнюють мою душу... та чи тільки мою? Душі всіх козаків-чорноморців у теперішню хвилю. Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів... (вигуки: «просимо, просимо», далі Рябовіл продовжує українською мовою).
Дорогі гості! Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду... Царі, робили все, щоби вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері... (голоси з місць. "Не діждали б! Не діждали б!”) Так! Не діждали б цього вони ніколи. Не діждали б бо хоч наші душі царі понівечили, та не вбили, і ми, діти, руки на Матір не підняли б... Та минула лиха година... Прийшла воля і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів…(оплески). Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки ні централісти всяких проб, ні авантюристи всяких марок... Не звернуть, бо нам з ними не по дорозі... (дужі оплески). Будете, брати, на нашій Раді і побачите, чи ми вже твердо ступаємо тим битим шляхом волі народів, що Мати нам показує, чи ще тільки ми спинаємося йти... А коли ми ще справді йдемо нетвердо, а тільки, може, дибаємо ще, то, будьте певні, незабаром ми наберемося сили й разом з козаками всіх Військ підемо-таки тим славним шляхом. Ще раз вітаю вас, любі брати! (Оплески. На сцені з'являються представники України; їх вітають голосними оплесками та криками: "Слава! Ура!”).
Німецька карта 1918 року зафіксувала такий стан речей:фактичне входження Кубані до складу України:
А саме:по-перше знайдене свідоцтво однозначно свідчить на користь того,що народна назва Україна однозначно передувала штучному терміну Малоросія.По-друге вдалося розібратися у національній приналежності кубанських козаків.
Назва "Україна" - давня козацька назва своєї рідної землі. Вона зустрічається в багатьох творах, що беруть свій початок в козацькій традиції. Так, в літописі орієнтовно 17 століття «О начале проименования козаков, откуду казаки наречены и от коего племены и рода»
http://old.stsl.ru/manuscripts/medium.php?col=5&manuscript=097&pagefile=097-0001
ця назва не лише часто використовується, але демонструє надзвичайно поштиве ставлення козаків до нього.
Словосполучення "Мати-Україна" зустрічається там і в інших козацьких джерелах досить часто, наприклад:
"... І кажучи їм: чию кров идуть розливати-не братії своєї, чи їх ж Єдіна породила мати Україна (мати Оукрайна - з великої літери), по кому воювати, по костелам Чи, або по Церкви Божої; короні польській
підсобити хочуть і за неволю мужністю заплатити, або Матері своїй Україні (і мати, і Україна-з великої літери) ... "©
Україна-Оукраіна - дифтонг 'оу' завжди читався як 'у': Скоуфь - Скуфь, Роусь - Русь, Оукраїна - Україна.
Дамо слово їм самим:
30 квітня — 3 травня 1917 року у Катеринодарі відбулися збори козацтва, на яких утворився козацький уряд — Кубанська Військова Рада (головою був обраний Микола Рябовіл).
16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народну Республіку. Через декілька днів по закінченні сесії нарада членів Ради ухвалює резолюцію про прилучення Кубані на федеративних умовах до України(незалежність УНР проголошена у січні 1918).
Визначні урядові діячи Кубанської Народної Республіки: Микола Рябовіл, Кіндрат Бардіж, Федір Щербина, Лука Бич, Степан Манжула, Олександр Філімонов.
1917 рік на Кубані — це час пробудження української свідомості кубанських козаків. Вони не сприйняли більшовицьку ідеологію. Після утворення на Кубані Кубанської Військової Ради та Краєвого Уряду почалися пошуки і лагодження зв'язків та стосунків з Україною, Центральною Радою. Одним з найактивніших політичних діячів у цій справі був Микола Рябовіл.
24 вересня 1917 року розпочала свою роботу 2-га сесія Кубанської Військової Ради, на неї запросили представників України. Вони виступили на одному з засідань Ради, М.С.Рябовіл вітав їх (спочатку російською мовою):
Україна прислала до нас у гості своїх послів. Вітаю вас, браття! (бурхливі оплески. Всі встали. Вигуки: "Слава! Слава! Ура! Представників України, що займали місця в одній з лож, просять на сцену, де була президія). Браття козаки, лінєйці! Я певний, що ви не осудите, а зрозумієте вашими серцями ті почування, які наповнюють мою душу... та чи тільки мою? Душі всіх козаків-чорноморців у теперішню хвилю. Привітаймо ж послів Матері-України мовою наших батьків, дідів та прадідів... (вигуки: «просимо, просимо», далі Рябовіл продовжує українською мовою).
Дорогі гості! Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду... Царі, робили все, щоби вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері... (голоси з місць. "Не діждали б! Не діждали б!”) Так! Не діждали б цього вони ніколи. Не діждали б бо хоч наші душі царі понівечили, та не вбили, і ми, діти, руки на Матір не підняли б... Та минула лиха година... Прийшла воля і ми ожили. Ожили і, як вірні діти своєї Матері, йдемо тим шляхом, який указала вона, йдемо туди, де зорять уже любов між людьми, де жде і нас вільний союз вільних народів…(оплески). Йдемо, і нас не звернуть на свої стежки ні централісти всяких проб, ні авантюристи всяких марок... Не звернуть, бо нам з ними не по дорозі... (дужі оплески). Будете, брати, на нашій Раді і побачите, чи ми вже твердо ступаємо тим битим шляхом волі народів, що Мати нам показує, чи ще тільки ми спинаємося йти... А коли ми ще справді йдемо нетвердо, а тільки, може, дибаємо ще, то, будьте певні, незабаром ми наберемося сили й разом з козаками всіх Військ підемо-таки тим славним шляхом. Ще раз вітаю вас, любі брати! (Оплески. На сцені з'являються представники України; їх вітають голосними оплесками та криками: "Слава! Ура!”).
Німецька карта 1918 року зафіксувала такий стан речей:фактичне входження Кубані до складу України:
А ось цікавий лист:
Представителю Украинской Народной Республики в Вене или Будапеште от Председателя Большого Войскового Круга Терского Козачьего Войска Н. Губорева
Милостивый государь! Господин посланник!
Приветствую Вас как Представителя братской Украины и обращаюсь к Вам с настоящим письмом как доказательством нашего искреннего чувства.
После развала Добровольческой Армии Деникина, одной из главных причин которого было нетактичное отношение к интересам Украины и казачих войск, особенно Терского и Кубанского, по отношению к нам, казакам, проводилось все время вмешательство в бытовой уклад нашой вольной казачей жизни и желание нас эксплуатировать. Все это не могло, конечно, заслужить расположение казаков и вызвало нежелание воевать под начальством Деникина и его генералов. Терское и Кубанское Войска тесно связаны с Украиной кровным родством. Многие станицы Терского Войска еще только с 1864 г. переселены из Черниговщины и Полтавщины.
Теперь наше искреннее желание сблизиться с родной Украиной и поддерживать друг друга. В настоящее время, благодаря ошибкам командования Добровольческой Армии, мы поставлены в очень тяжелое положение и должны вести борьбу с большевиками у родных станиц.
Мы радостно приветствуем освобождение правобережной Украины от большевиков и уверены, что скоро вся Украина будет совершенно очищена. Мы также надеемся с Божьей помощью своими силами сбросить большевиков и очистить наши области.
По постановлению Войскового Круга посылается полковник Николай Петрович Долинский, член Большого Войскового Круга, к тому же уроженец Черниговщины и потомок выселенных на Терек казаков. Ему поручено приветствовать братскую Украину в лице её Представителей и всячески помогать Командованию Отамана пана Петлюры в борьбе за независимость и вольность Украинской Народной Республики.
В свою очередь просим оказать полковнику Долинскому нужную поддержку. Конечно, Войско будет глубоко благодарно и не останется в долгу.
Прошу принять уверения в полном уважении и преданности
16.11.1920.
г. Владикавказ
Н. Губорев
(джерело:Етнічні межі і державний кордон України. / Этнические границы и государственная граница Украины.
Документы.
Год: 2008
Автор: Сергійчук В. / Сергийчук В.
Жанр: Научное издание. Документы
Издательство: ПП Сергійчук М.І.
ISBN: 978-966-2911-24-4
Серия: -
Язык: Украинский, русский.Скачати за посиланням:
http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3654067
Представителю Украинской Народной Республики в Вене или Будапеште от Председателя Большого Войскового Круга Терского Козачьего Войска Н. Губорева
Милостивый государь! Господин посланник!
Приветствую Вас как Представителя братской Украины и обращаюсь к Вам с настоящим письмом как доказательством нашего искреннего чувства.
После развала Добровольческой Армии Деникина, одной из главных причин которого было нетактичное отношение к интересам Украины и казачих войск, особенно Терского и Кубанского, по отношению к нам, казакам, проводилось все время вмешательство в бытовой уклад нашой вольной казачей жизни и желание нас эксплуатировать. Все это не могло, конечно, заслужить расположение казаков и вызвало нежелание воевать под начальством Деникина и его генералов. Терское и Кубанское Войска тесно связаны с Украиной кровным родством. Многие станицы Терского Войска еще только с 1864 г. переселены из Черниговщины и Полтавщины.
Теперь наше искреннее желание сблизиться с родной Украиной и поддерживать друг друга. В настоящее время, благодаря ошибкам командования Добровольческой Армии, мы поставлены в очень тяжелое положение и должны вести борьбу с большевиками у родных станиц.
Мы радостно приветствуем освобождение правобережной Украины от большевиков и уверены, что скоро вся Украина будет совершенно очищена. Мы также надеемся с Божьей помощью своими силами сбросить большевиков и очистить наши области.
По постановлению Войскового Круга посылается полковник Николай Петрович Долинский, член Большого Войскового Круга, к тому же уроженец Черниговщины и потомок выселенных на Терек казаков. Ему поручено приветствовать братскую Украину в лице её Представителей и всячески помогать Командованию Отамана пана Петлюры в борьбе за независимость и вольность Украинской Народной Республики.
В свою очередь просим оказать полковнику Долинскому нужную поддержку. Конечно, Войско будет глубоко благодарно и не останется в долгу.
Прошу принять уверения в полном уважении и преданности
16.11.1920.
г. Владикавказ
Н. Губорев
(джерело:Етнічні межі і державний кордон України. / Этнические границы и государственная граница Украины.
Документы.
Год: 2008
Автор: Сергійчук В. / Сергийчук В.
Жанр: Научное издание. Документы
Издательство: ПП Сергійчук М.І.
ISBN: 978-966-2911-24-4
Серия: -
Язык: Украинский, русский.Скачати за посиланням:
http://rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=3654067
Немає коментарів:
Дописати коментар