Деміфологізація : Трагічна нелюбив до москалів у межах цензури

Ось іще одна поява українця засвідчена достовірними джерелами. А точніше - відразу двох, та ще й яких! Нині вони носять славні імена російських діячів Капніста та Гнідича. Про них пише найвідоміший з російських мемуаристів
Ф. Вігель, який визначає їхню національну приналежність цілком конкретно - українеці. Зауважимо: цей діяч помер в 1856 році, а його праці були видані і дозволені російською цензурою в 1864 році. Тому той, хто буде знову відстоювати брудні гасла типу : " Украинского народа не существовало, их язык это диалект руского..." і ціла купа схожої епічної фігні, на яких базується весь світогляд наших опонентів, який нерозривно граничить з клінічними проявами шизофренії, не стануть нам перечити. Хоча я дуже в цьому сумніваюся. Задля вашого ж ментального здоров"я та поваги до читача, ми не станемо називати їх імена та "праці". Повірте, якось тихим теплим вечором, сидячи в мережі чи дивлячись телебачення, вони знайдуть вас самі, але надіюсь, що ви згадаєте пару записок з нашого блогу, і все-таки віддасте перевагу паперовим книжкам. Навіть якщо вони в електронному вигляді!

Філіп Філіпович Вігель (12 [23] Листопад 1786, село Сімбухово (нині село Калініно Пензенського району Пензенської області) - 20 березня [1 квітня] 1856, Москва) - один з найбільш знаменитих російських мемуаристів, знайомий Пушкіна, член Арзамаського гуртка, автор широко відомих і популярних в XIX столітті «Записок» (повне видання в семи частинах, М., 1892), які дають багатющий матеріал для історії російського побуту і звичаїв першої половини XIX століття, характеристики різноманітних діячів того часу.

"...Примечательны были также два украинца: один поэт в отставке, другой в сем звании только что поступивший на службу. Оба они, несмотря на единоверие, единокровие, едино- звание, на двухвековое соединение их родины с Россией, тайком ненавидели ее и русских, москалей, кацапов. Это были Капнист 65 и Гнедич Василий Васильевич Капнист женился на родной сестре жены Державина, и даже эти брачные узы не могли привязать его к России. Он много написал стихов и весьма хороших и, заключив поприще свое великим творением своим, называемым «Ябеда», опустился на лавры. Не обращая внимания на наши слабости, пороки, на наши смешные стороны, он в преувеличенном виде, на позор свету, представил преступные мерзости аших главных судей и их подчиненных. Тут ни в действии, ни в лицах нет ничего веселого, забавного, а одно только ужасающее, и не знаю почему назвал он это комедией 66. Лет сорок спустя один из едино земцев его, малорослый малоросс, коего назвать здесь еще не место, движимый теми же побуждениями, в таком же духе написал свои комедии и повести. Не выводя на сцену ни одного честного русского человека, он предал нас всеобщему поруганию в лицах (по большей части вымышленных) наших губернских и уездных чиновников. И за то, о Боже, половина России провозгласила циника сего великим!..."

65. Сын его А. В. Капнист был прикосновенен к тайным обществам, из которых вышел заговор декабристов, другой — С. В. — был женат на сестре декабристов Муравьевых-Апостолов.
66. Имеется в виду Н. В. Гоголь, которого Вигель ненавидел особенно за «Мертвые души». Позднее он превозносил Гоголя за «Переписку с друзьями».

(Филипп Филиппович Вигель «Записки» ст. 144, часть 3, 1864 г.)