середа, 12 червня 2013 р.

МІФ ПРО "ПРОЕКТ УКРАЇНА".СВІТОГЛЯДНЕ.



З недавніх пір Українофоби пропагують нову "теорію", що нібито незалежність України вигідна лише держслужбовцям і нездарам. Нібито не бажаючи конкурувати з імперською елітою вони вирішили створити ситуацію великої жаби на маленькому болоті. Тобто ізолювати Україну від Росії лише з однією метою позбавитися конкурентів в особі більш талановитих митців і чиновників, бо в маштабах імперії в них не було б шансів. Не потрібно пояснювати, що у росіян і деякої частини наших співвітчизників, які звикли сприймати все українське, як провінційне (в сенсі- меньшовартісне) ця теорія користується успіхом, чим і привернула нашу увагу.
Звичайно ж вона помилкова.
По перше: Радянський Союз наочно продемонстрував, що розпад відбувався саме за національною ознакою, а не за якимось іншим принципом, з іншого боку у складі Російської Федирації залишилося безліч національних республік, в яких не спостерігалося жодних сепаратистських рухів, хоча у чиновника з Рязані чи з Елісти жага влади повинна бути не менша ніж у київського. Тим не меньше Рязань з Елістою продовжує залишатися в складі Росії, у той час, коли Київ столиця незалежної держави, хоча за цією теорією так не повинно було б бути. По друге: коли говориться про те, що Україна існує виключно з метою створювати робочі місця для державної верхівки, яких би в неї не було, якби Україна перебувала в складі Російської Федерації, то мається на увазі, що і національний рух, який легітимізує існування України створено також чиновниками. Році приблизно у ...1991.
Чи варто говорити про те, що все це не правда?
Звичайно ж Кравчук в 1991 році скористався українським націоналізмом, щоб створити для себе ситуацію "максимум привілеїв- мінімум відповідальності", тобто скористався можливістю створити і очолити незалежну Україну.
Але ж нам відомо, що не він створив український націоналізм, який виник задовго до нього, до більшовиків, які начебто "створили" українців, до небіжчиці Австро-Угорщини, і навіть до Польського повстання 1863 року. Якщо в нього звичайно не було машини часу, щоб перенестися років на ... надцять назад і навіяти українським національним діячам ідею "Отдельности южноруского народа от Руского міра".
Наведемо приклад такого самостійницького руху з Истории російського історика Соловйова у період з 1682–1703 рр.

"... Дума московская не только не хотела воевать против бусурман, но даже не позволила королю на деньги нанять козаков, опасаясь, чтоб войско козацкое и народ малороссийский не возвратились к государю предков своих и не возлюбили той вольности, в какой живет Польша. 9) Войску, во всем христианстве славному, надобно вспомнить славу дедов и прадедов, быть в одной мысли с Запорожьем и выбиться из неволи человека негодного и невоинственного. А королевское величество имеет столько разума, благословения божия и храбрости, что может защитить и народ, который он от младенчества любит и почитает. 10) Духовенству внушать, что в церквах, находящихся под державою королевскою, нет никакой перемены, священникам воздается честь, дань и подводы отставлены, из подданства панов своих духовенство освобождено. 11) Внушать, не лучше ли в Киеве иметь своего главу, как имеет Москва; прежде киевские митрополиты ставили московских, которые теперь патриархами называются: многими столетиями св. София киевская старше Соборной церкви московской. 12) Не лучше ли видеть власть духовную и мирскую в Киеве, чем искать ее раболепным образом в Москве..."

(Сергей Соловьев, История России с древнейших времен. Том 14. От правления царевны Софии до начала царствования Петра I Алексеевича. 1682–1703 гг.)
По третє: не зайвим буде відмітити те, що ця теорія передбачає, що створювалася Україна з корисною метою, але якщо придивитися до діячів українського національного відродження, чи батьків нації то з"ясується, що серед них немає жодного (можливо за вийнятком Павла Скоропадського, якщо його можна віднести до ціє категорії) діяча, який би міг отримати зі своєї діяльності профіт, ба навіть навіть просто держслужбовця. Прекраснудушних поетів, мрійників, ідеалістів скільки завгодно, а от чиновників нема, тобто маючи найбурхливішу уяву важко уявити, що керувалися ці люди корисними мотивами.
А це означає, що виникнення в 1991 році незалежної української держави - закономірний наслідок багатовікової боротьби українського народу за власне самовизначення, а не наслідок боротьби чиновників за місце коло корита.

P.S Звичайно ж цей міф, про "проект Україна" виглядає досить правдоподібно екплуатуючи, як завжди наймерзенніші людські якості, а саме - не любов до ближнього свого. У даному випадку - нелюбов народу до чинуш.
Але, як і всі міфи перевірки він не витримує.

Немає коментарів:

Дописати коментар